«А над ранком, як дуже ще темно було, уставши, Він вийшов і пішов у місце самітне, і там молився. А Симон та ті, що були з ним, поспішили за Ним. І, знайшовши Його, вони кажуть Йому: Усі шукають Тебе. А Він промовляє до них: Ходім в інше місце, до сіл та околишніх міст, щоб і там проповідувати, бо на те Я прийшов. І пішов, і проповідував в їхніх синагогах по всій Галілеї. І демонів Він виганяв.
І приходить до Нього прокажений, благає Його, і на коліна впадає та й каже Йому: Коли хочеш, Ти можеш очистити мене! І змилосердився Він, простяг руку Свою, і доторкнувся до нього, та й каже йому: Хочу, будь чистий! І проказа зійшла з нього хвилі тієї, і чистим він став. А Він, погрозивши йому, зараз вислав його, і йому наказав: Гляди, не оповідай нічого нікому. Але йди, покажися священикові, і принеси за своє очищення, що Мойсей заповів, їм на свідоцтво. А він, вийшовши, став багато оповідати й говорити про подію, так що Він не міг явно ввійти вже до міста, але перебував віддалік по самітних місцях. І сходилися звідусюди до Нього.»
Оскар Уайльд казав, що здатний встояти перед чим завгодно, окрім спокуси. Так багато людей здатні зберегти в таємниці що завгодно, окрім секрету. Скільки ні проси їх нікому не розповідати, скільки ні вислуховуй у відповідь «Звичайно-звичайно, жодній живій душ!», цікава новина якимсь чином просочується назовні, і частенько ми без зусиль вгадуємо винуватця розголошення інформації. Уряди, президенти, королівські сім’ї страждають від подібних розголошень, а іноді навіть навчаються користуватися ними, самі їх організовують, марно сподіваючись таким чином підтримати інтерес преси до власної персони.
Але чому ж Ісус не хотів, щоб стало відомим зцілення прокаженого? Коли Він вирушив у дорогу, несучи людям Благу звістку про Царство, хіба Йому не була потрібна реклама? Чому Він так суворо наставляє цього бідолаху («погрозивши йому» – дуже жорсткий вираз у грецькому оригіналі) і забороняє йому говорити? І нам сьогодні чи слід у певних випадках мовчати, як би ні хотілося повідати всім про Ісуса, про те, що Він зробив для нас?
Ймовірно, відповідь ми знайдемо в тих вказівках, які Ісус дає прокаженому. Слово «проказа» у той час охоплювало широкий спектр шкірних захворювань (з них лише одне ми сьогодні називаємо «проказою»). Хвороба ця вважалася надзвичайно заразливою, тому прокаженим слід було жити в особливих поселеннях за межами міст або селищ.
Коли Ісус повертав зір сліпому, хворий відразу розумів це – він міг бачити. Чи якби Він зцілив розслабленого, всякий би зауважив, що каліка встав на ноги. Але якби людина, що хворіла на проказу, повернулася у своє рідне місто, запевняючи, ніби вона видужала, її зустріли б із страхом і недовірою. От чому Ісус велів цій людині діяти за всіма правилами: явитися до священика – окрім вищого духовенства в Єрусалимі всюди в Юдеї і Галілеї жили священики, виконуючі релігійні, а іноді і чиновницькі обов’язки в місцевих громадах. Коли колишній хворий дістанеться до Єрусалиму, йому слід зробити відповідне жертвопринесення, офіційно подякувати Богу за зцілення, і тоді він отримає загальновизнану «медичну довідку». Прокаженому слід було виконати встановлені Мойсеєм правила не для того, щоб очиститися, але щоб його визнали, що він очистився.
Можливо, Ісус не хотів, щоб про Його вчинки поширювалася інформація, яка мимоволі підриватиме авторитет Храму. Подібного роду ситуації, як ми незабаром переконаємося, виникали неодноразово. І не в тому біда, що чутки про дивовижні зцілення могли привернути до Нього стільки народу, що натовп перешкоджатиме Йому вільно переміщатися з місця на місце (ця проблема вже відчувалася), гірше інше: Він відштовхне від Себе багатьох людей, Його визнають супротивником Закону і традицій. Виникнуть запитання: чи дійсно Він – набожний юдей, равві? Чи від Бога Його Звістка про Царство? Чи можна Йому вірити? Чи Він небезпечний, бо зайшов занадто далеко?
За громадською діяльністю Ісуса і цими конфліктами ховалося Його «внутрішнє життя» – Він повністю і безумовно сподівався на Того, до Кого звертався «Авва, Отче». Найближчі соратники дещо знали про Його молитву, яка, очевидно, і була джерелом Його влади і авторитету. Того дня, насичений хвилюваннями, коли Звістка про Царство Боже несподівано і могутньо поширилася в народі, Ісус особливо гостро відчував потребу у водійстві Божому і внутрішній переконаності. Вони були потрібні, щоб розвинути досягнутий напередодні успіх і рушити далі у вірному напрямі.
Сьогодні, коли ми молимося (особливо, якщо молитва щира і жертовна, а не зводиться до кількахвилинної «повинності»), нам обіцяна присутність Ісуса, а також керівного і підбадьорюючого нас Духа. Дух підказує нам, коли сказати, а коли промовчати, що слід винести на загальний огляд, а які наші справи зберегти таємно. У деяких країнах, у певних ситуаціях, християни, помолившись, розуміють, що краще не привертати до себе зайву увагу. Це не боягузтво, це мудрість. Але якщо, як це сталося з Ісусом, звістка все одно розповсюдиться, завдяки молитві ми збережемо упевненість у тому, що Ісус поряд з нами і тоді, коли ми несправедливо страждаємо за свою приналежність до Царства, за Звістку про владу Ісуса і Його рятівну любов до світу.