Разом з єврейськими патріярхами і стародавнім Ізраїлем
Біблійна і післябіблійна історія розповідає чимало прикладів, про які Ґрета і Род довідалися, відчуваючи любов Божу. У Старому Заповіті зображено Бога, Який проводив винятковий час з Адамом і Євою. У вечірній прохолоді вони прогулювалися і розмовляли в Едемському саду. Лише після гріхопадіння Адам і Єва сховалися від Бога, знаючи, що спаплюжили Його любов (Див. Бут. 1-3).
Згодом Авраама назвали “другом Бога”. Виявляється, Бог часто розмовляв особисто з Авраамом. Одного разу, коли Бог хотів учинити розправу над нечестивим містом, в якому жив Авраамовий племінник Лот, Бог промовив: “Чи Я від Авраама втаю, що Я маю зробити?” (Бут. 18:17). Насправді Бог не приховав від Авраама Своїх планів, навіть більше, Він вступив у діялог з Авраамом, в якому Авраам переконав Бога не знищувати праведника разом з грішними. Наприкінці Бог все ж таки погодився не руйнувати місто, якщо знайдеться десять праведників. Коли Бог учинив розправу над містом, то врятував Авраамового небожа, вивівши його з міста перед судом.
У псалмах часто розповідається про Божу любов до Його сотворіння, прагнення приблизитися і провести винятковий час з ним. Наприклад, “Господь справедливий на кожній дорозі Своїй, і милостивий у всіх Своїх учинках, Господь близький всім, хто взиває до Нього, хто правдою кличе Його!” (Пс. 145:17-18). Через пророка Ісаю Бог говорив про Свою любов до Ізраїлю і обіцяв бути поруч у скрутний час. “А тепер отак каже Господь, що створив тебе, Якове, і тебе вформував, о Ізраїлю: Не бійся, бо Я тебе викупив, Я покликав ім’я твоє, Мій ти! Коли переходитимеш через води, Я буду з тобою, а через річки не затоплять тебе, коли будеш огонь переходити, не попечешся, і не буде палити тебе його полум’я.” (Іс. 43:1-2).
Псалмоспівець говорив про близькі стосунки любови з Богом, основані на бажанні Бога надати їм значення: “Люблю я Господа, бо Він почув голос мій у благаннях моїх, бо Він нахилив Своє ухо до мене, і я кликатиму в свої дні!” (Пс. 115:1-2). Псалмоспівець наблизився до Бога, бо Господь вволив розмовляти з ним у момент скрути. “Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас. Очистьте руки, грішні, та серця освятіть, двоєдушні!” (Як. 4:8).
У ХРИСТИЯНСЬКІЙ ВІРІ
Думка про те, що предвічний Бог прагне виділити винятковий час Його сотворінням, є одним з неповторних аспектів християнської віри. Боги, сотворені винахідливістю людської думки, завжди були богами, віддаленими від буденного людського життя. З мітичними богами античного грецького та римського світів потрібно було примиритися або ж боятися їх. Думка про близькі особисті стосунки з цими богами не існувала.
З иншого боку, Ісус наголошував про бажання Тройці – Отця, Сина і Святого Духа – чекати або будувати дім з тим, хто відповість на Божу любов (Див. Ів. 14:23-26). Знову Ісус обіцяв не залишати Своїх послідовників сиротами, але бути з ними довіку. У молитвах до Отця про служіння Ісус сказав: “Я у них, а Ти у Мені, щоб були досконалі в одно, і щоб пізнав світ, що послав Мене Ти, і що їх полюбив Ти, як Мене полюбив.” (Ів. 17:23; також див. 14:16-18). Зрозуміло, що Ісус прагнув виділити винятковий час тим, хто відповів на Його любов.
ІСУС ВИДІЛЯВ ВИНЯТКОВИЙ ЧАС
Ісус продемонстрував концепцію виняткового часу виявом Божої любови через власне земне служіння. Він проповідував сонму, але виділяв винятковий час для дванадцятьох. Кажучи словами Євангелія від Марка, “І визначив Дванадцятьох, щоб із Ним перебували” (Мр. 3:14). Згодом Він призначив їх апостолами, щоб продовжували Його служіння. Ісус знав, щоб підготувати їх до цього, вони повинні глибоко вірити в Божу любов до людства, тому проводив з ними винятковий час.
Говорячи мовою любови – винятковим часом, Ісус зосереджувався на цих дванадцятьох. Своїм служінням Ісус не намагався охопити так багато, як це можливо, натомість намагався зробити його настільки глибоким, наскільки це було можливо. Він хотів, щоб ці люди відчули Його любов якнайглибше.
Використовуючи сучасний вислів, належав до компанії апостолів три з половиною роки. Вони разом їли, подорожували, мали спільні переживання, бесідували, проповідували. Він навчав сонми притчами, однак лише Дванадцятьом він пояснював ширше, відповідаючи на їхні запитання. Зрозуміло, що Ісус виділяв винятковий час дванадцятьом, обраним апостолами.
ГОВОРЯЧИ МОВОЮ ЛЮБОВИ ВИНЯТКОВОГО ЧАСУ
Дві сестри
Звісно, инші особи проводили винятковий час з Ісусом. Одного разу при нагоді Ісус з учнями подорожували до села Витанія. Жінка на ім’я Марта запросила їх додому відвідати її з сестрою Марією.
Після офіційних привітань Марта почала готувати їжу на кухні для Ісуса та апостолів, тоді як Марія, захоплена навчанням Ісуса, сиділа з апостолами. Марта почала непокоїтися, що сестра не допомагає їй готувати частунок. Вона так перейнялася, що таки увійшла в кімнату, перебила розповідь Ісуса і попросила, щоб Він заохотив сестру допомогти їй.
Ісус не засуджував Марту за її служіння, ані Марію за нероздільну увагу. Ісус бачив серця обох сестер. Марта турбувалася, щоб усе було відповідно зроблено, однак її душа не була сповнена любови, а радше хвилювання. Фактично вона не думала про любов до Ісуса, а радше керувалася почуттям обов’язку. Гадаю, що мова любови Марти – це служіння, а Марії – винятковий час, обидві є рівноцінним виявом любови до Бога.
З цього випадку видно, що Мартина увага була спрямована на ритуал, а не створення стосунків. Насамперед вона поставила виконання замість Ісуса. Вона робила те, що було найдоцільнішим – служіння, але серця свого не вкладала. Дуже подібно ті, у кого мова любови є слова утвердження, можуть промовляти порожні релігійні слова без усвідомленої любови до Бога. Усіляка правдива любов до Бога виходить з серця, яке щиро прагне прославляти Його.