На автостраді Блю Рідж
Декілька років тому ми з дружиною подорожували по Блю Рідж Парквей у горах Північної Каліфорнії. Ми зупинилися біля однієї з крамниць, яка демонструвала гірське ремесло. Пройшовшись по крамниці з дружиною, я вийшов, тоді як вона ще продовжувала свій огляд. На ґанку крамниці сиділи рокери. Я сів біля них. Чоловік, що сидів поруч, був цілком привітним і відразу почав розмову. Коли він дізнався, що я надаю поради в церкві, спитався: “Хочу поставити вам одне запитання. Мій свояк ходить до однієї з цих святих гукаючих церков. Що ви думаєте про такі церкви? Чи вони справжні?”
Я не хотів відповідати, перш ніж цілком зрозумію запитання, тому поцікавився: “Що це за свята гукаюча церква?”
“Ну, вони називають її баптистською церквою, але вона не подібна на инші баптистські церкви, які я коли-небудь бачив”. “Чи ти ходив до цієї церкви зі свояком?” – спитав я.
“Один раз, – сказав він, – і клянуся, що ніколи не повернуся”. Я попросив описати її.
“Ну, вони співають ці євангельські пісні і усі радіють і кричать. Вони бігають туди-сюди між рядами. Вони кажуть: «Алилуя, хваліть Господа». Одна пані махала білою хустинкою і плакала, вигукуючи: «Дякую Тобі, Ісусе! Дякую Тобі, Ісусе!» Мій свекор підняв руки і танцював у проході між рядами. Виглядало, ніби він у трансі чи щось подібне. Нічого схожого я ніколи не бачив”.
“Чи розмовляли ви зі свояком про ці релігійні вірування?” – спитав я.
“Так, – відповів він. – Фактично ми погоджувалися майже з усім. Він вірить у Святе Письмо; він вірить, що Ісус Христос є Сином Божим і що ми потрапимо на небо, покладаючись на Ісусову смерть і воскресіння. Я також баптист, і ми віримо в те ж саме. Лише цей спосіб поклонятися дуже відрізняється від мого. Як на мене, то занадто багато емоцій. Я не розумію цього”.
Тим часом моя дружина вийшла з крамниці, і я, знаючи, що їй не буде цікаво слухати годинами мою розмову з незнайомцем, сказав йому: “Думаю, що розумію твого свекра, але не маю часу пояснювати це”. Я пішов у машину, взяв книжку “П’ять мов любови” і віддав цьому чоловікові, кажучи: “Ось книжка, яку я написав. Вона не про релігію. Це про подружжя, однак коли прочитаєте її, думаю, допоможе вам зрозуміти свого свекра”.
Я дав свою візитну картку і сказав: “Після того, як прочитаєте книжку, зателефонуйте, і продовжимо розмову”. Він подякував за книжку, і ми зі Керолайн продовжили нашу післяобідню втечу з міста.
Горас і його дружина
Здається, шість місяців після тієї зустрічі моя секретарка сказала мені: “Телефонує чоловік на ім’я Горас; каже, що зустрів вас на Блю Рідж Парквей”. Я не пригадував, чи він назвав своє ім’я, але пам’ятав чоловіка з Блакитного хребта паркової дороги, то й відповів на дзвінок. Він почав: “Чи пригадуєте нашу розмову на Блю Рідж Парквей про мого свояка і його святу гукаючу церкву?”
“Звичайно, що так”.
“Що ж, ми з дружиною прочитали вашу книжку. Як ви здогадалися, що в нас проблеми в подружжі?”
Я засміявся і сказав: “Що ж, я цього не знав, просто подумав, що книжка зможе допомогти зрозуміти твого свояка”.
“Так, але також допомогла нашому шлюбу. Я не читаю багато книжок, – сказав він, – але цю було легко читати і вона мала велике значення. Ми з дружиною обговорювали її і тепер вчимося розмовляти одне з одним первинною мовою любови. Це справді допомогло нашому шлюбу!”
Горас і його свояк
“Що ж, я радий. А що з вашим свояком? Чи вдалося щось зрозуміти?”
“Перше, що я зробив, коли дружина закінчила читати, віддав книгу своякові та його дружині. Вони прочитали її через декілька тижнів і обговорили між собою, тоді ми усі зібралися на спільну вечерю. Він розповів, що його первинна мова любови – дотики, а його дружини – служіння. У них були деякі непорозуміння в їхньому шлюбі, а книжка справді допомогла. Я не відразу пов’язав усе, проте наступного тижня роздумував над нашою розмовою, над тим, чому ви дали мені книжку про подружжя, коли я питав про релігію. Тоді мені все стало зрозуміло: мовою любови мого свояка були фізичні дотики, тому спосіб поклоніння був пов’язаний із фізичним.
Наче світло зійшло на мене, і я сказав собі: «Тепер це має сенс. Спосіб поклонятися Богові пов’язаний з фізичним, бо первинна мова його любови – фізичні дотики. Він справді любить Бога, коли підіймає руки і танцює в проході між рядами».
Декілька тижнів згодом ми з родичем були на полюванні, і я розпочав розмову. Він не розумів. Однак коли я поділився з ним своїми роздумами, він сказав: “Знаєш, Горасе, це справді має глибокий сенс. Моя дружина ніколи не поклонялася так, як я. Вона значно тихіше виявляла це. Мені завжди видавалося, що вона не така набожна, як я, тому що не поклонялася так, як я. Її мова любови – служіння, коли про це говоримо, усвідомлюю, що вона завжди робить щось для инших. Вона готує їжу, коли хтось занедужає в церкві. Коли хтось із спільноти помирає, то іде допомагати прибрати вдома і завжди приносить їжу для сім’ї. Вона завжди щось робить для людей. Щотижня відвідує будинок опіки”.
Свояк Гораса додав: “Тепер я починаю розуміти, що це її спосіб виявляти любов до Бога. Вона розмовляє своєю мовою любови. Знаєш, я радий, що ми поговорили про це, Горасе. Ніколи б не подумав про це, якби ми не порозмовляли”.
Горасова Книга думок
Горас закінчив свою розповідь “що сталося після того, як ви поїхали” остаточним висновком і пропозицією: “Тепер я розумію свого родича, і він розуміє свою дружину. Можливо, вам слід написати книжку про мови любови Бога. Це зможе допомогти багатьом людям зрозуміти краще инших”.
“Можливо, й так, – відповів я. – Поміркую над цим”.
Як знає тепер читач, я поміркував над цим і написав книжку. Сподіваюся, що инші зрозуміють так само, як Горас.
Будучи на землі, Ісус із Назарету молився, щоб Його послідовники були в єдності не лише з Ним і Його Отцем, але й одне з одним. На мій погляд, одна з трагедій останніх двох тисяч років полягає в тому, що послідовники Ісуса надто часто критикують одні одних. Частина цієї критики зосереджена на “способах поклоніння”. Визнаймо, що людське серце насправді має багато мов любови, якими поклоняється Богові.