Третя сфера виникнення сум’яття стосується взаємин з людьми. Тут ідеться про переплутування рівнів стосунків. Це теж породжує неспокій і сум’яття в прямому значенні цього слова. Широко відома схема трансакційного аналізу[1], яка пропонує усвідомлювати, думаючи про себе, що в кожному з нас є дитина, дорослий і батько. Це різні стани нашого «я». Спілкуючись з іншими людьми, теж маємо справу з дитиною, дорослим і батьком. Проблематичними є всі так звані кризові стосунки. Коли хтось, зайнявши позицію дитини, каже: «Мені сьогодні нічого не хочеться», – виникає запитання, до кого він звертається. Також до «дитини», очікуючи, що хтось відповість у подібний спосіб: «Справді, ну то, може, прогуляємо сьогодні лекції». Припустімо, однак, що слухач зреагував як доросла особа. Стосунки типу «дорослий-дитина» завжди найбезпечніші. «Дорослий» пояснює справу по суті й без моралізування. Найгіршим є «батько», бо він схильний до моралізування та встановлення правил. «Дорослий» підходить до будь-якої справи раціонально, а «батько» відразу хоче розставити все на свої місця. Отож, якщо хтось відповість такій «дитині»: «Хвилинку, але ж ти обіцяв, що відвідуватимеш усі заняття», – то, почувши таке, людина опам’ятається. Адже вона зовсім не мала наміру виявляти свого легковажного ставлення до чогось, а просто бажала з позиції «дитини» заявити: «Мені не хочеться». Таке переплутування рівнів спілкування дуже часто стає причиною різних конфліктів. Деколи «дорослий» хоче розмовляти з «дорослим», а той відповідає йому з позиції «дитини», починає блазнювати й жартувати. Така поведінка породжує злість. Однак це вже тема окремої розмови.
[1] Трансакційний (транзакційний, трансактний, транзактний) аналіз – це аналіз спілкування. Його теорію розробив американський психолог і психотерапевт Ерік Берн у 1960-х рр., виклавши її основні положення в книжці «Люди й ігри». – Прим. пер.