У Біблії Бог промовляє до нас, як Він промовляв був через Своїх посланців до Ізраїля та до перших християн. Це Боже слово має бути не монологом, а діялогом, як це було в усі часи, коли історично здійснилося об’явлення. Якщо не було б цього діялогу, діялогу в дії, не було б жодної історії спасіння. Отже, Біблія – не просто книга для читання, а запрошення, заклик, що його кожен читач отримує від Бога щоразу, коли зустрічається з Його словом.
Відповідь, якої Бог очікує від нас, називається вірою. Віра означає не просто прийняти якісь абстрактні правди про Бога; вона означає працювати над пізнанням Його плану спасіння, постійно слухаючи те слово, в якому Він нам об’явлений; означає з довір’ям піддатися дії цього слова, що триває повіки і здійснює те, що проголошує (пор. Іс. 40:7-8; 55:10-11 ; Пс. 33:11; Мт. 24:35); віра означає безперестанно старатися “ходити”, себто жити згідно зі вказівками цього слова, як говорив давній псалмоспівець: «Для моєї ноги Твоє слово світильник, то світло для стежки моєї» (Пс. 119:105).
Біблія була нам дана, щоб стати правилом нашої віри та правилом нашого життя. Саме це, у своїй суті, означає слово «канон» (по-грецьки κανων – це правило, норма, модель), коли його застосовують до Біблії.
Ії книги є «канонічними», тобто нормативними саме тому, що в них ми знаходимо те, у що ми маємо вірити і як маємо жити, аби разом з нашими братами та разом із Богом здійснити ту мету, яку Він ставить перед нами. Задля цього їхнього змісту Божий народ – спершу єврейський, а згодом християнський – від моменту отримання біблійних книг дуже ретельно їх оберігав. Зокрема Церква дуже швидко подбала про те, щоб відділити ці книги від усіх інших книг, якими б добрими вони не були, щоб вони поширювалися між християнами і щоб жодна з них не загубилася і ніяка інша не була до них додана. Адже в перших віках Церкви існували спроби вилучити з цієї збірки якусь книгу і додати до неї якісь інші. Однак офіційне вчення Церкви завжди вважало натхненими, себто канонічними, усі 66 (73) книги Біблії і виключно їх. Вислів «канонічні книги» звичайно вживають на означення біблійних книг, що внесені до цього переліку, хоч важливіше значення цього вислову є те, про яке ми щойно сказали.
При цій нагоді зауважмо, що деякі книги мають назву «второканонічних», оскільки всі християни остаточно прийняли їх як натхнені лише після певного періоду диспутів та сумнівів, що існували в цьому питанні в перші століття по Христі. Щодо Старого Заповіту мова йде про сім книг: Мудрости, Сираха, Варуха, Товита, Юдити, 1-2 Макавеїв та деяких частин книг Естери і Даниїла, що первісно були написані по-грецьки.
Коли ми говоримо, що в Біблії міститься правда, в яку маємо вірити, і норми, як маємо жити, не треба думати, що досить розгорнути Біблію і читати, щоб все було зрозуміло. У Біблії міститься багато непростих для розуміння речей, і легко можна помилитися, якщо покладатися лише на власний розум. Тому Ісус не сказав Своїм апостолам: дайте людям читати Святе Письмо, а сказав «навчіть всі народи» (Мт. 28:18-20).
Уже в Першому посланні Петра знаходимо нарікання, що дехто перекручував на свій лад листи святого Павла, тобто приписував Павлові те, що йому ніколи навіть не спадало на думку казати (2 Петр. 3:15-16). І в цьому ж посланні зазначено, що правильне тлумачення Писання не є приватною справою (2 Петр. 1:20-21). Біблія зродилася під діянням Святого Духа. Правильне пояснення Біблії подає нам Церква, тому що Церкві Ісус Христос, її засновник, обіцяв та зіслав Святого Духа – того самого Духа, який надихнув Біблію: «І вблагаю Отця Я, і Втішителя іншого дасть вам, щоб із вами повік перебував, Духа правди, що Його світ прийняти не може, бо не бачить Його та не знає Його. Його знаєте ви, бо при вас перебуває, і в вас буде Він.» (Ів. 14:16-17); «Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім’я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив» (Ів. 14:26); «А коли прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди, бо не буде казати Сам від Себе, а що тільки почує, казатиме, і що має настати, звістить вам.» (Ів. 16:13). Цей Святий Дух зійшов на апостолів у день П’ятдесятниці, як нам розповідає євангелист Лука (Дії 2,1 нн). Тому саме Церква безпосередньо навчає нас тих правд, в які ми маємо вірити, і того, що ми маємо чинити, аби жити згідно із Божим словом, адже лише над нею чуває Святий Дух, щоб вона непомильно розуміла і навчала того, що під Його діянням написано в книгах Біблії.
Хто ж намагається знайти в Біблії щось проти Церкви чи її вчення, той збився з правдивої дороги і є далекий від правди. Адже в «людських» словах Біблії, що написані найбільш відповідним для її безпосередніх адресатів способом, міститься Божа вістка, призначена для всіх людей усіх часів. І тільки Церква Ісуса Христа в силі непомильно вивести зі Священних Писань правди віри та норми життя, дійсні для всіх: її живе навчання є безпосереднім правилом для життя християнина та надійним проводом для правильного розуміння написаного Божого слова.
