Історичне об’явлення Бога людині починається від Авраама, родоначальника єврейського народу, що жив приблизно в XIX ст. до Хр. Однак Біблія відкривається розповіддю про сотворення світу і людини, після якої настає опис деяких подій із початків людства, що охоплює перші 11 глав книги Буття. Якщо об’явлення починається від Авраама, – як же зродилися і як були написані ті сторінки, що розповідають про час перед ним?
Перед тим як відповісти на це запитання, мусимо принаймні загально розглянути той комплекс книг, до якого належать ці глави. Мова йде про перші п’ять книг Біблії (Буття, Вихід, Левит, Числа і Второзаконня), які ми іменуємо словом «П’ятикнижжя» (що калькує грецьку назву Πεντάτευχος (Пентатеухос), себто «п’ять сувоїв»), а євреї називають «Торою» (Tôrah). Їх звуть також «Законом Мойсея», позаяк значну їх частину становлять закони та приписи, певним чином пов’язані з цим провідником та законодавцем Ізраїля. Утім, ці книги містять також широкі частини розповідного характеру (Буття – це виключно розповідна книга). Насправді слово «Тора» означає не так «закон», як радше «вчення», «доктрина». Тож у цих книгах євреї знаходили норму власного життя, що полягала не лише в законах, які щось наказують чи забороняють, але і в розповідях, тобто в пережитому їхніми батьками життєвому досвіді. Тут вони знаходили вчення, подане в різних літературних формах, про Бога, всесвіт, людину та про походження їх самих як народу.
Перед тим як набрати своєї остаточної форми, П’ятикнижжя мало дуже довгу літературну історію. Значну частину змісту його законів та розповідей, як ми вже були сказали, століттями передавали усно, а тим часом поступово формувалися часткові письмові збірки як законів, так і розповідей. Врешті, під час і після вавилонського заслання (586-538 рр.) відбулися остаточне об’єднання та редакція усього зібраного перед тим матеріялу. Учені загалом згідні в тому, що як історичні, так і законодавчі традиції зібрано й передано в середовищах із різною ментальністю: при царському дворі, у священицьких колах, у різних місцях богопочитання чи святинях (як, наприклад, у Бетелі, Гілгалі, Шіло і, звісно, в Єрусалимі), у колах пророків та їхніх учнів тощо. Тож ці традиції набували особливих відтінків, і тому дослідники говорять про принаймні чотири цикли традицій, які в більш чи менш повній формі були об’єднані в стількох же творах чи групах творів, що їх для зручности умовно названо документом J (ягвістичний документ, від імени Jhwh, Ягве, яке тут вживано на означення Бога), документом Е (елогістичний документ, тому що в ньому Бога називають іменем Елогім), документом D (второзаконний документ, від грецького Δευτερονόμιον (Девтерономіон), що означає «Второзаконня») і документом Р (священичий документ, від першої букви німецького слова Priestercodex, «священичий кодекс», як уперше цей документ назвали німецькі вчені). Процес письмового зібрання цих традицій простягається в часі між X та V ст. до Хр.
Перші два «документи» містять у собі переважно розповіді; інші ж два переважно законодавчого характеру. За винятком второзаконного документу, який охоплює лише книгу Второзаконня, інші три знаходимо впереміш у перших чотирьох книгах П’ятикнижжя. Останні редактори здійснили свого роду монтаж, надавши форму теперішній структурі П’ятикнижжя, в якому було зібрано докупи історичне й передусім богословське багатство ізраїльського минулого, тому що насправді це минуле продовжує бути теперішнім, адже Бог продовжує промовляти і «сьогодні» через ці старовинні сторінки.
Щось подібне відбулося і з життям Ісуса: воно представлене в чотирьох Євангеліях, що свідчать про Нього з чотирьох різних точок огляду, кожна з яких має свою вартість та своє особливе багатство. З Євангеліями, правда, не відбулося такого об’єднання, що злучило б їх усі чотири в єдину розповідь, і тому нам значно легше визначити богослов’я Матвія, Марка, Луки або Івана. Що ж стосується П’ятикнижжя, то слід сказати, що його досліджують уже щонайменше два століття (і вже з великими досягненнями), намагаючись передусім встановити, які тексти належать до кожної традиції чи документу, а далі – визначити їхні характеристики, основну ідею та богослов’я.