Серія Божих діл завершується сотворенням людини. Не існує вищого визначення і вищої оцінки людини від оцінки автора, який під Божим натхненням написав вірші Бут. 1:26-28. Людина у своєму подвійному означенні як чоловік і жінка без різниці між першим та другою була приведена до існування і бажана Богом як буття, сотворене «на Його образ і на Його подобу». Цей таємничий вислів слід розуміти насамперед у загальному контексті об’явлення. Перша сторінка Біблії, як і всі інші сторінки, – це звернене до людини, зокрема до Ізраїля, слово, яке ще перед тим, як стало написаним, було словом живим: отож людина є буттям, до якого Бог може звернутися Своїм словом, це Його співрозмовник, це для Бога той «ти», з яким Він налагоджує розумне та свобідне спілкування, чого Він не може зробити з жодним іншим створінням, яке Він привів до існування. Це таке спілкування, що ніколи не може бути нейтральним, а завжди спрямоване до єднання, до союзу, до «подружньої» злуки, як відважаться сказати пророки.
Найважливіші значення оцього сотворення «на образ і на подобу Божу» вказані в самому тексті. Людина є образом Божим, оскільки вона панує над сотвореним світом, переданим їй Богом: тож сотворений світ – це дар, що його Бог дає людині; це дім, який слід чинити дедалі придатнішим до життя, розумно і свобідно продовжуючи Боже діло й таким чином беручи участь у його творенні. Людина покликана «гуманізувати» сотворений світ, а не грабувати його, немов військову здобич; вона покликана робити «добрі речі» з тими добрими речами, які їй дарував Бог. Сьогодні ми як ніколи ясно бачимо, що спасіння природи і спасіння людини нерозривно пов’язані одне з одним.
Так виглядає, що для священного автора людина є Божим образом більше як пара, аніж як окремий індивід. Із цього випливає постулат про повну рівність чоловіка і жінки перед Богом: Він передав їм обом сотворений світ, та передусім Він передав подружній парі Свою найвищу силу – могти привести до буття нове людське життя. Бог є «Живий» найвищою мірою – насамперед на противагу до ідолів, що є непорушними, німими, неспроможними подати найменшої ознаки життя. Твердження, що людина є Божим образом як пара, звісно, не означає, що священний автор чи Ізраїль домислювали існування в Бозі якоїсь статевости (зрештою, Його розглядають як абсолютно єдиного) – що було загальним уявленням в усіх інших політеїстичних поганських релігіях. Проте навіть якщо не брати до уваги дітородної статевої функції, подружня пара втілює у своєму житті тривкі і всеохопні відносини, що є вершиною, ідеалом будь-яких позитивних, конструктивних і щирих відносин, які породжують відчуття комфортности і плідности в обох цих осіб, навіть якщо вони не дарують життя іншому людському буттю. Чоловік і жінка є Божим образом в силу того, що вони покликані до позитивних, конструктивних та щирих відносин між собою та з іншими людьми. Бог прагнув установити такі відносини союзу з Ізраїлем, що були б прообразом стосунків між чоловіком та жінкою усіх часів і місць проживання. Ці відносини становили суть усього життя ізраїльського народу. Таким чином чоловік та жінка і як пара, і як окремий індивід покликані жити в таких взаємовідносинах, що тим чи іншим чином мають дарувати й підтримувати життя.
Субота для людини і для Бога
Наостанок людина не має забувати, що вона є «образом», тобто має свій прообраз. Вона не може забувати, що, крім того, що вона є сотворінням, вона являє собою також «ти» для Бога. Іншими словами, для священичої традиції не людина сама в собі є вершиною сотвореного світу, а «людина суботи», себто людина, яка, подібно, як і Бог, і на противагу до всього всесвіту, який не припиняє свого безперервного руху, вміє зупинитися, вміє зробити шабат, відпочинок; і вона робить це не так і не лише задля того, щоб відновити свої сили і щоб далі знову віддатися праці, а задля того, щоб дати місце спілкуванню зі своїм прообразом, щоб зустрітися з Богом, щоразу наново усвідомлюючи свій стан та своє покликання, висловлене, власне, в її бутті Божим образом. Субота стає днем автентичности нашого буття, днем подяки і прослави, днем, коли відкладають набік усі справи і працю, аби віднайти точку опори та рівноваги для свого життя і діяльности.
Бог «поблагословив» суботу. Благословення ж у Біблії пов’язане з життям, із плідністю, із продовженням життя; отож субота має бути вічною установою. Бог «освятив» суботу; а освятити означає відокремити, відкласти набік, вийняти зі світського вжитку та присвятити для вжитку священного; тож субота має бути часом, присвяченим для Бога, але водночас і часом, що його Бог дарує людині, тому що це людина його потребує, щоби бути справді людиною і не звестися до рівня якогось робота чи тварини, що тільки продукує та споживає. Для християн неділя успадкувала через Христа всі функції біблійної суботи.
Усвідомивши всі ті повчання, що їх подає нам перша біблійна сторінка, було б банально ставити перед собою запитання стосовно шестиденної тривалости процесу сотворення світу, стосовно світла та рослинного світу, що постають раніше, ніж сонце, чи стосовно збору вод над небесною “твердю” – одне слово, стосовно способу, як, згідно з уявленнями автора, відбувалося сотворення світу. Звісно, говорячи про походження всесвіту, автор відображає ті уявлення і спосіб мовлення, що були загальнопоширені в його час, але він намагається навчити нас деяких значно важливіших речей. Ми вже торкалися цього питання, говорячи про правду в Біблії в третій главі цього підручника.