Чи можуть псалми стародавнього Ізраїля стати молитвою християн, «Ізраїля Божого» (Гал. 6:16), як каже святий Павло?
Псалми не лише можуть, а й мусять стати молитвою також і християн. Псалмами молилися Ісус Христос, Марія, апостоли та перші християни. Із них Церква запозичує більшу частину молитов, що містяться в євхаристійній службі. Крім цього, усі знають, що священики (а тепер уже також багато інших людей) щодня відмовляють «офіційну молитву» в імени всієї Церкви; ці молитви, звані «Часословом», майже цілковито складаються з псалмів, до яких долучаються деякі уривки, запозичені з інших книг Біблії, деякі гимни та інші короткі молитви.
Якщо Церква запрошує нас упродовж цілого року молитися псалмами, то вони не лише можуть, а й мусять стати молитвою християнина, який намагається пізнати та глибше вводити в життя свою віру, свідоміше брати участь у літургії і, відповідно, молитися в тіснішій злуці з Церквою. Після навченої Ісусом молитви «Отче наш» вони є найкращою молитвою, якою можна звертатися до Бога, позаяк у них сам Бог вкладає в уста та в серце ті слова, якими Він бажає, щоб Його народ прославляв Його і дякував Йому, взивав до Нього та благав Його. Відомий бібліст Е. Бошам після тривалого екзеґетично-богословського вивчення псалмів опублікував книжку духовного коментаря до псалмів під промовистою назвою Від псалмів до «Отче наш»[1], в якій, аналізуючи молитви стародавнього Ізраїля, демонструє їх гідну подиву близькість до Ісусової молитви, що виступає досконалим синтезом цих молитов.
Тепер Божий народ поширився на послідовників Ісуса, розсіяних по цілому світі, для яких на духовному рівні здійснюється те, що Ізраїль пережив упродовж своєї історії: могутнє і милосердне Боже втручання в історію, що приносить допомогу та спасіння. Бог втручається в історію, пославши Свого Сина Ісуса, Який приніс усім відкуплення, істину та благодать і продовжує приносити ці дари протягом століть через Церкву та св. таїнства. Ті самі релігійні почуття, що зродили псалми, надихають Церкву, коли вона доручає їх відмовляти. Але ми їх промовляємо, звертаючись до Бога Отця, додаючи свій голос до голосу Ісуса, Який став нашим братом, щоб і ми могли стати Божими дітьми.
Псалми дають змогу прославляти Бога та дякувати Йому за дари, обіцяні та символізовані в Старому Заповіті. Якщо псалмоспівець висловлює свою радість, що він може прийти до святого міста чи перебувати в ньому, у Божій оселі, то й і християни можуть уживати його слова, застосовуючи їх до Божої «оселі» в Церкві, на літургійному зібранні. Коли псалми, згадуючи історію Ізраїля, прославляють Бога та дякують Йому за чудесну поживу, якою Він годував Свій народ у пустелі, і коли вони говорять про жертви, що їх Ізраїль приносив Богові, думка сама по собі лине до правдивого небесного хліба та до єдиної євхаристійної жертви, старозаповітна манна та старозаповітні жертви були лише символом якої.
Звісно, іноді й ми самі можемо стати на місце псалмоспівця. Коли нас мучить біль, благальні псалми підказують нам слова, якими його вилити, і передусім слова, які відродять нашу надію. Коли, будучи далеко від Бога, як блудний син, ми відчуваємо докори сумління і потребу повернутися до Отця, псалми подають нам найвлучніші слова, щоб виразити наш біль і дати нам певність про прощення, про яке ми тепер, після спасительної смерти Ісуса Христа, можемо бути набагато певніші, аніж сам псалмоспівець. Тимчасом як ми прославляємо Бога та дякуємо Йому за перше здійснення Його обітниць, псалми запрошують нас дивитися вперед, адже історія спасіння ще не закінчилася. Першим періодом цієї історії був Старий Заповіт, час обітниць, час пророцтв, прообразів та символів. Він завершився приходом Месії, який лише частково здійснив ті обітниці і пророцтва, кинувши зерно істини і благодаті у світ; але вповні вони здійсняться лише під час другого пришестя Христа. А тим часом новий Божий народ, подібно, як колись Ізраїль, живе вірою та надією на слово Ісуса, Який першим увійшов до дому Отця, принісши туди нашу людську прославлену природу, і це є завдатком та гарантією нашого повернення до дому Отця, що є на небесах. У цьому небесному Єрусалимі настане повне пізнання Бога, про яке віра дає лише дуже невиразне поняття; там здійсниться та цілковита злука любови з Богом, що дасть нам повне щастя, для якого євхаристійне Причастя є лише частковим провіщенням, скритим під таким виглядом, куди наші чуття не можуть проникнути.
Отже, псалми – це молитва Божого народу, який подорожує до обітованої землі, який прямує до того, що пообіцяв Бог; народу, який відчуває власну слабкість перед труднощами, відчуває тягар цієї подорожі по пустелі й покірно простягає руку, просячи допомоги в Бога Отця.
Становище Церкви та християнина на духовному рівні схоже на становище єврейського народу. Молитви, якими Бог надихнув Свій народ, також криють у собі той глибокий зміст, що його прихід Ісуса та Новий Заповіт опромінили й увиразнили, подібно, як схід сонця робить чіткими та виразними кольори й обриси речей, що в нічній темряві лише ледве видніються. Але навіть наше світло не є повне й остаточне, і тому псалми запалюють бажання та надію на другий прихід Христа, подібно, як Ізраїль висловлював у них своє бажання та надію на Його перший прихід.
Псалми безперервно говорять про всю історію спасіння, і насамперед про її центр, яким є особа та діяння Ісуса, славу, царювання та могутність Якого вони змальовують, описуючи водночас також і Його страждання, приниження та смерть (див. псалми «терплячого праведника», напр. Пс. 22; 69). Саме Його, Ісуса, Церква має завдання дати пізнати світові, і вона це робить і у своїй молитві. Кожен християнин пізнає Його краще, якщо молитиметься так, як молиться Церква.
Одне слово, зрозумівши обставини, в яких були написані псалми, їх необхідно «читати по-християнськи».
Ми сказали, що в псалмах відображене все об’явлення і вся історія спасіння: та правда, ті події, постаті, добродійства та кари, що їх Ізраїль пережив, стали мотивом і предметом молитви й повернулися назад до Бога в молитві. Це означає, що для того, щоб молитися псалмами, необхідно знати Біблію, і чим більше ми її знатимемо, тим краще зможемо молитися цими молитвами, тим краще зрозуміємо натяки на події, постаті та речі, про які лише побіжно згадано в псалмах, оскільки єврейський народ, на відміну від нас, прекрасно їх знав.
Крім того, часте читання Біблії призвичаїть нас також до біблійного способу мовлення, зазвичай далекого від нашого, та до біблійного менталітету, який притаманний був також і авторам псалмів. Тож читати і ще раз читати Біблію – це перша передумова для молитви з Біблією.
Деякі труднощі, що мають більше не загальний характер, а стосуються лиш окремих псалмів, можуть породжувати деякі не зовсім християнського духу прокляття, що їх прикликувано на ворогів народу чи особистих супротивників. Не слід забувати, що в менталітеті стародавніх східних народів вороги певного народу були й ворогами його бога. Таким чином вороги вибраного народу є ворогами його Бога, тож автори псалмів просять Бога, щоб Він виявив Свою могутність та вищість над будь-яким іншим божеством, упокорюючи ці народи рукою Ізраїля. Отже, тут ми перебуваємо на історичному, часовому рівні. Щось подібне слід сказати, коли автор псалма просить від Бога зла на свого особистого ворога: хто звертається до Бога з такими словами, упевнений, що його скривдили несправедливо, адже якщо б це було не так, він би звів на себе те зло, яке закликає на інших (адже Бог «вивідує серця», пор. Пс. 7:10). Тож псалмопівець просить Бога лише про справедливий суд.
Християнин молиться також і цими псалмами, відкриваючи в них бажання справедливости, яким вони пронизані, справедливости, якої так потребує і наш світ. Проте він залишає суд Богові, Який єдиний може встановити справедливість.
На завершення хочемо сказати, що, на відміну від інших книг, псалми не можна «читати», ними треба молитися. Щоб зрозуміти їх, необхідно поставити себе в той душевний стан, в якому перебували особи, які їх написали; іншими словами, необхідно поставити себе в молитовний стан. Це не значить, що слід полишити звичні молитви, а тільки те, що треба «почати» вживати в молитві і деякі псалми – після того, як ми їх добре пізнаємо, зрозуміємо, про що в них йдеться, та розв’яжемо всі труднощі, що можуть виникнути під час їх читання. Тоді мовби відкриється щось нове, що вчинить нашу молитву живішою та інтенсивнішою, що поставить її в резонанс з історією спасіння та з усіма тими, хто молився та молиться псалмами, беручи участь у безмежному хорі прослави та благання Бога.
[1] Е. Beaucamp, Dai salmi al Pater, ed. Paoline, Cinisello Balsamo 1991.