«Потому ввійшов Він до Єрусалиму, і в храм. А оглянувши все, як година вже пізня була, Він пішов у Віфанію з Дванадцятьма.
А назавтра, коли вони вийшли з Віфанії, Він зголоднів був. І, побачивши здалека фіґове дерево, вкрите листями, Він підійшов, чи не знайде на ньому чого. І, прийшовши до нього, не знайшов нічого, крім листя самого, не пора бо на фіґи була. І озвався Ісус і промовив до нього: Щоб більше ніхто твого плоду не з’їв аж повіки! А учні Його все те чули.
І прийшли вони в Єрусалим. А як Він у храм увійшов, то став виганяти продавців і покупців у храмі, і поперевертав столи грошомінам та ослони продавцям голубів. І Він не дозволяв, щоб хто річ яку носив через храм. І Він їх навчав і казав їм: Хіба не написано: Дім Мій буде домом молитви в народів усіх, ви ж із нього зробили печеру розбійників! І почули це первосвященики й книжники, і шукали, як Його погубити, бо боялись Його, увесь бо народ дивувався науці Його. А як пізно ставало, вони поза місто виходили.
А проходячи вранці, побачили фіґове дерево, усохле від кореня. І, згадавши Петро, говорить Йому: Учителю, глянь фіґове дерево, що прокляв Ти, усохло! А Ісус їм у відповідь каже: Майте віру Божу! Поправді кажу вам: Як хто скаже горі цій: Порушся та й кинься до моря, і не матиме сумніву в серці своїм, але матиме віру, що станеться так, як говорить, то буде йому! Через це говорю вам: Усе, чого ви в молитві попросите, вірте, що одержите, і сповниться вам. І коли стоїте на молитві, то прощайте, як маєте що проти кого, щоб і Отець ваш Небесний пробачив вам прогріхи ваші. Коли ж не прощаєте ви, то й Отець ваш Небесний не простить вам прогріхів ваших.»
Є у вашій країні головна будівля – найвища, найбільш пам’ятна, повна історичних спогадів, де збираються знамениті люди, наносять візит високі особи? Яка будівля символізує собою вашу країну, її спосіб життя, владу і народ? Уявіть собі, що вам стало відомо: скоро ця будівля буде зруйнована землетрусом або знищена ворогами, і ви знаєте, що така кара Божа, бо правителі вашої країни перевищили міру зла. Уявіть, що ви зобов’язані розповісти про це все, застерегти, показати людям, що має статися, призвати їх виправитися якнайскоріше, доки залишився час.
Як би ви приступили до такого завдання?
(Ви можете заперечити, що моє питання вимагає занадто багатьох допущень. Подібні думки роками і десятиліттями не закрадаються людині в голову. Але якщо ми не уявимо себе в ситуації, схожій на ту, з якою зіткнувся Ісус, ми не зрозуміємо цієї сцени, а оскільки ця сцена має ключове значення для завершальної частини Євангелія від Марка, у такому разі і Євангеліє ми зрозуміємо не цілком вірно.)
Марко знову приготував «сендвіч»: рамкове оповідання про фігове дерево, а усередині – сцена в Храмі. Обидві історії взаємно прояснюють одна одну.
Епізод з фіговим деревом сам по собі виглядає дуже дивним. Сезон плодів ще не настав, що за примха, що за каприз спонукає Ісуса проклясти фігове дерево за цілком розумну для дерева поведінку: навесні на цьому дереві з’являється листя, а плодів ще довго чекати. Але Марко дає нам зрозуміти, що фігове дерево – притча, розіграна як драматична дія, і ця притча показує нам, що Ісус має намір зробити в Храмі.
Епізод у Храмі також не цілком ясний сам по собі. Багато хто вважає за краще думати, ніби Ісус виразив протест проти комерціалізації релігії. Він хотів очистити Храм, покласти край всякій світській діяльності на його території, зберегти святе місце винятково для молитви і жертвопринесення. (Занадто сучасне тлумачення: жорсткий розподіл релігії і економіки не раз призводив до поганих наслідків, особливо в країнах, що розвиваються.) Марко ясно дає нам зрозуміти – саме вставляючи епізод у Храмі між двома половинами притчі про фігове дерево – що цей акт Ісуса він теж розглядає як драматичну притчу про суд. Таким чином, Ісус сповістив про суд Божий над самим Храмом і усім тим, що він символізував у національному житті Ізраїлю.
Ключем до цієї сцени служать біблійні цитати, за допомогою яких Ісус пред’являє звинувачення Храму. Підхопивши давні пророцтва Ісаї і Єремії, Ісус нагадує слухачам про неоднозначну роль Храму: відтоді ще, як ця будівля була уперше зведена і освячена Соломоном, було ясно, що вона не може стати справжнім і єдиним, у повному розумінні слова, домом Бога Живого (1 Царів 8:27). Бог обіцяв благословити Ізраїль за допомогою Храму, але оскільки Ізраїль загордився, ніби благословення йому гарантоване, і перетворив Храм і пов’язані з ним обіцяння у виправдання власної несправедливості і аморальності, суд може і має відбутися над самим Храмом. От про що йде мова в перших розділах Єремії, зокрема і в цитованих Ісусом віршах: дім Божий перетворений на печеру розбійників.
Чому це печера розбійників? Не тому, що люди приходять сюди в тому числі і грошей заробити. «Розбійниками» за часів Ісуса називали не злодіїв і грабіжників, але повстанців, тих, кого ми сьогодні називаємо «фундаменталістами» «релігійними терористами» – вони складали змови і з готовністю прибігали до насильства, прагнучи здійснити націоналістичні спрямування.
І це одне із звинувачень, пред’явлених Ісусом Своїм сучасникам-євреям: Ізраїль у цілому зловжив своїм покликанням стати світлом світу і перейшов до жорстокої, вузьколобої, ексклюзивної націоналістичної релігії і політики, яка не те що не освітлювала весь світ, а була спрямована на швидке його засудження. Ця тенденція простежується і у Сувоях Мертвого моря і в жорстокій революції, що назрівала в епоху Ісуса. Храм мав символізувати перебування Бога з Ізраїлем – для блага всього світу, – але сучасники Ісуса організували богослужіння таким чином, що замість Божого благословення всім народам було продемонстровано відчуження і відторгнення усіх від Творця. Для релігійних партизан, які продовжували озброєний опір Риму (принципово неправильний спосіб впровадити Царство Боже, з Ісусового погляду), Храм був осереддям їх ідеології, а опікуни Храму чванилися своїм багатством і пригноблювали народ. Як до чужаків – насильство, несправедливість – до самих євреїв – от на що перетворився Храм. І для нього, як для фігового дерева, в Ісуса знаходиться лише одно слово – засудження.
Як Він проявив це засудження? Храм був призначений для жертвопринесень. Вірні постійно приходили в Храм, міняли свої гроші на прийнятні тут монети, купували тварин, що гарантовано були годними для жертвопринесення (якщо гнати худобу із собою, дорогою вона може зашкутильгати, а для жертвопринесення годиться лише бездоганно здорова тварина). Тварин віддавали священикам, які їх різали і приносили відповідну частину Богові. Система жертвопринесень і саме існування Храму трималися на цьому обміні валюти і купівлі тварин. Порушивши цей процес, нехай навіть на короткий, але глибоко символічний момент, Ісус Своїм вчинком сильніше за всякі слова заявив: Храм підлягає Божому суду. Сенс у його існуванні зник.
Ми скоро переконаємося, що суд як частина Звістки про Царство пов’язаний з усією месіанською діяльністю Ісуса і Його війною із силами зла набагато тісніше і повніше, ніж священна війна, революція або складна символіка тваринних жертвопринесень. «Син Людський, – казав Він у попередньому розділі, – прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох». Тут, як і в розділі 14, Ісус використовує термінологію жертвопринесень, описуючи смерть, якою Йому належить померти і в якій в усій повноті здійсниться суверенне правління і рятівна присутність Бога, тобто Царство Боже. Тим самим колишня система жертвопринесень стає непотрібною – це частина храмової системи, яка поступово стала символом не того, що треба було прийняти людям: спочатку це одна з віх, поставлених Богом, щоб привернути всі погляди до головного діяння Ісуса і кульмінації – розп’яття.
Варто подумати двічі, перш ніж «застосовувати» цей текст, як це часто робиться, для критики спроб комерціалізувати релігію, поєднувати Бога з Мамоною. Така небезпека існує, і в цьому відношенні Церкві слід бути насторожі, але обурення Ісуса стосується набагато глибших шарів, і якби ми були послідовні, не лише церкви здригнулися від цього обурення, але і суди і законодавчі збори, царські палаци і банки – усі установи, де владою зловживають на користь і без того сильних, зневажаючи безпорадних, установи, де багаті і можновладці використовують ці переваги лише у власних інтересах, а не пропонують їх великодушно всьому світу. От куди б увійшов сьогодні Ісус, щоб і там перевернути столи і вигнати торгівців.
Але пам’ятайте: подібного роду символічні жести обходяться дорого. Ісус зважився на такий вчинок лише на вершині усієї Своєї «кар’єри» зцілення, проповіді, нагодування та інших проявів любові, якими вводив людей у нове життя в Богу. І Його вчинок став безпосередньою причиною Його загибелі.
І ще одне: заохочуючи Своїх послідовників молитися про те, щоб нинішній стан речей змінився Божими встановленням («ця гора» у безпосередньому контексті майже напевно відноситься до гори Храмової), Ісус з усією очевидністю відкидає особисту злість або якісь прояви агресії. Навіть скидаючи систему, що перекрутила Божий задум про Ізраїль, Він завершує проповідь беззастережною вимогою прощення. Лише ті, хто зрозуміють сенс цих слів, зможуть від імені Ісуса виступити проти несправедливості і зла нашого часу.