Завершивши розгляд Старого Заповіту, мусимо коротко повернутися назад та кинути загальний погляд на шлях, що його Божий народ пройшов у період, що передував приходові Ісуса Христа.
Старий Заповіт постає перед нами передусім як історія, себто плин радісних і сумних подій, що їх переживав один народ упродовж приблизно 18-х століть від Авраама до Ісуса.
Однак у цих подіях завважуємо одну надзвичайну, унікальну в історії річ – присутність Режисера, Який впевненою рукою кермує цими подіями, спрямовуючи їх до осягнення певної мети. А оскільки ізраїльтяни були не маріонетками, а живими й вільними людьми і, відповідно, часом навіть бунтували проти свого Бога, історія цього народу демонструє, що навіть ці бунти були… провіденціяльні – Бог послуговувався ними для осягнення Своїх цілей.
З іншого боку, Старий Заповіт постає як комплекс законів, Божих заповідей та наказів, які мали нормувати життя єврейського народу в усіх його вимірах: особистому й соціяльному, громадському та релігійному. У цьому комплексі законів Ізраїль згодом побачить найвищу мудрість, якою лише може володіти людина, щоб осягнути своє щастя.
Врешті, Старий Заповіт не перестає спрямовувати свій погляд уперед, у майбутнє – на одну особу й на одну епоху, що має принести таке щастя, яке лиш можна собі уявити і яке священні автори пробують хоч якось описати тими образами щастя, що їх єврей міг відчути у своєму житті; однак зрозуміло, що це щастя буде незрівнянно вище. Одне слово, Старий Заповіт виступає також як приготування і як обітниця.
«Ключ» до Старого Заповіту
У певний момент ізраїльської та всесвітньої історії (пор. Лк. 3:1-2) перед далекими нащадками Авраама постає один чоловік; усі гадають, що знають Його (Мр. 6:1-6), але Він приголомшує всіх.
Він звертається до всього народу й проголошує вістку, яка сколихує Його слухачів: «Збулися часи, і Боже Царство наблизилось. Покайтеся, і віруйте в Євангелію!» (Мр. 1:15). Так представляє Себе перед єврейським народом Ісус з Назарету, започатковуючи ту місію відкуплення усього людства, що становила кінцеву точку Старого Заповіту як священної історії, як закону, що нормував стосунки між Богом та Ізраїлем, і передусім як приготування і як обітниці остаточного спасіння. Павло, великий апостол поганського світу і досконалий знавець Писання, пишучи до своїх вірних у Галатії, вторить Ісусовим словам: «Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Законом, щоб викупити підзаконних, щоб усиновлення ми прийняли.» (Гал. 4:4-5).
Ми навели лише два уривки, але в Новому Заповіті часто йде мова про час, який мав минути і який вже минув. Орієнтиром, звісно, є період земного життя і спасительного чину Ісуса Христа. Усе, що відбувалося в попередній історії Ізраїля, та все, що говорили натхненні люди, починаючи від Мойсея й закінчуючи автором книги Мудрости, було лише приготуванням, прямуванням до Христа, було тільки першою недосконалою реалізацією того діла, яке Він мав звершити вповні.
Звісно, ізраїльтянам нелегко було визнати в Ісусі обітованого Месію, фінал усієї минулої священної історії, здійснителя стількох обітниць. Адже Він прийшов зовсім не так і не з такими словами, що їх народ очікував від тієї особи. По суті, найголовніше, чого вимагає Ісус, – це вірити в Його особу та в Його слово, однак не всі, а власне мало хто повірив у Нього. Але цієї жменьки людей, одержимих силою Божого Духа, вистачило, щоб поширити віру в Ісуса в усьому знаному на той час світі.
Хочемо тут звернути увагу, як часто Ісус, апостоли і всі автори Нового Заповіту вдавалися до Старого Заповіту. У Новому Заповіті знаходимо приблизно 350 цитувань Старого Заповіту, взятих як з історичних, так із законодавчих та пророчих текстів.
Передусім сам Ісус виразно стверджував, що про Нього говорили Писання, себто Старий Заповіт (Ів. 5:39), і що ще Мойсей писав про Нього (Ів. 5:46). Прибувши вперше після початку Свого прилюдного життя до Назарету, Він зачитує один уривок з Ісаї (Іс. 61:1-2) і проголошує, що це пророцтво стосувалося Його особи і сповнялося в Ньому (Лк. 4:14-21). Як правило, Він називав себе «Сином Людським», тобто титулом тієї таємничої постаті, яку у своїх видіннях бачив Даниїл (Дан. 7:13 нн). Пояснюючи Свою місію, Ісус неодноразово використовував вислови, що їх знаходимо в Піснях «Отрока Йгвг» з книги Ісаї, передусім в останній (пор.: Мт. 20:28 і Іс. 53:10 нн).
Цитуючи при різних нагодах Старий Заповіт і стверджуючи, що Писання говорило про Нього, Ісус Христос подав Своїм апостолам і вірним «ключ», як читати Біблію. Адже Ісус присутній не лише в кількох месіянських пророцтвах, а й у цілому Писанні. Апостоли, яких Ісус покликав йти за Ним у час Його прилюдного життя, мали змогу жити поряд з Ним, спостерігати за Його поведінкою, слухати Його проповіді й повчання, бути свідками цілком приголомшливих чуд, чути з Його уст провіщення Його жахливої смерти на хресті та неймовірне пророцтво про Його воскресіння. Вони бачили й чули те все, вони були наочними свідками. Одне слово, апостоли уздріли у Своєму вчителеві Месію, Сина Людського і Сина Божого в найреальнішому значенні цього вислову. Божество Ісуса – це кінцева точка їхньої віри (Мт. 16:16), яка зродилася й визріла під час співжиття з Ісусом (пор. 1Ів. 1:1-4).
З отакою вже твердою вірою в місію і в божество Ісуса вони знову взялися перечитувати Старий Заповіт, а особа Ісуса Христа стала світлом, яке освітлювало кожну його сторінку: Він був присутній не лише на пророчих, а й на історичних та сапієнціяльних сторінках.
В особі Ісуса та у звершеному Ним чині їм об’явилося значення історії, закону й обітниць. Вони збагнули, що весь Старий Заповіт мав «християнське» значення, тобто все його значення полягало в Христі, до Якого він був спрямований і до якого був приготуванням. Апостоли не черпали своєї віри зі Старого Заповіту, це радше віра в Ісуса Христа давала їм зрозуміти Писання.
Адже Старий Заповіт сам по собі не об’являє Ісуса – Відкупителя і Сина Божого. Сучасники Ісуса не повірили Йому, хоч і читали Біблію; ще й сьогодні мільйони євреїв читають Біблію, однак не знаходять у ній Ісуса. Їм бракувало і бракує світла, щоб зрозуміти її в повному значенні. Вони мовби мають перед очима якесь «покривало», як говорить апостол Павло (2Кор. 3:14-15). Лише той, хто відкрив в Ісусі Христі Відкупителя, посланого Богом для нашого спасіння, знаходить «ключ» для розуміння глибини значення Старого Заповіту, його історії, його закону, його очікувань.