«Бо Він не піддав Анголам світ майбутній, що про нього говоримо. Але хтось десь засвідчив був, кажучи: Що є чоловік, що Ти пам’ятаєш про нього, і син людський, якого відвідуєш? Ти його вчинив мало меншим від Анголів, і честю й величністю Ти вінчаєш його, і поставив його над ділами рук Своїх, усе піддав Ти під ноги йому! А коли Він піддав йому все, то не залишив нічого йому непідданого. А тепер ще не бачимо, щоб піддане було йому все. Але бачимо Ісуса, мало чим уменшеним від Анголів, що за перетерплення смерти Він увінчаний честю й величністю, щоб за благодаттю Божою смерть скуштувати за всіх.»
Один з найдраматичніших епізодів Старого Заповіту пов’язаний з моментом передання влади. Це було, коли цар Давид постарів і всі розуміли, що жити йому залишається недовго. У нього була безліч синів і дочок; один з синів, Адонія, змовився з воєначальниками і одним із старих священиків, щоб його таємно від Давида проголосили царем. Але Давид обіцяв улюбленій дружині Вірсавії, що спадкоємцем стане народжений від неї син Соломон, і коли він почув про змову, він велів первосвященикові Садоку і пророкові Натану помазати на царство Соломона (уся історія описана в перших двох розділах Першої книги Царів). Уся країна затамувала подих: яка буде воля царя, хто стане правителем прийдешнього царства?
І з цим же питанням має справу Послання до Євреїв, тільки замість Царства, яким молодий спадкоємець розпорядиться після смерті старого царя, йдеться про новий світ, який ще тільки виникне, про те правління, яке по волі Божій встановиться в цьому новому світі. «Світ майбутній», згаданий у вірші 5, – головна тема і цього уривка, і послання в цілому, і разом з нею наростає тема сподівання. Одна з основних думок тут і далі: з Ісусом Христом надія вже увірвалася у світ, несучи явні знамення нового світу, який от-от настане.
Три моменти розглядаються в цьому контексті, перш ніж настане кульмінація. По-перше, триває тема першої частини: Бог спочатку поставив єдиного Сина вище ангелів, навіть тих ангелів, завдяки яким був даний єврейський Закон, але тепер автор послання говорить про перевагу Сина з погляду тієї ролі, яка уготована Йому в майбутньому. У прийдешньому всесвіті Бог відновить ієрархію творіння, і світом будуть творчо і розумно управляти люди, що живуть у послуху і довірі Богові. У Бут. 1-2 Адам і Єва були поставлені над садом і тваринами, і ця роль, хоча підірвана і викривлена гріхопадінням (Бут. 3), затверджується в Пс. 8, який цитує автор послання. Що є людина? – запитує псаломщик. Чому Бог так явно піклується про людину, яка мала і незначна в загальному творінні? Чудова, трохи відкриваюча таємницю, відповідь: зараз людина менша за ангелів, вона здається набагато поступається ангелам при нинішньому стані справ у творінні, але Бог має намір зробити її істинним правителем світу, «честю й величністю» увінчати її.
Але з цього тексту можна витягнути ще один натяк. У вірші 6 сказано не «люди», а «чоловік», а далі з’являється вираз «Син Людський», який для єврейського читача означав «звичайна людина», але для тих, хто пам’ятав пророцтво Даниїла або вчення Ісуса, набувало новий сенс – «Месія», і таким чином підкреслювалося, що Месія – істинний, типовий, найсправжнісінький представник людства. Останній вірш цієї цитати – «усе піддав Ти під ноги йому» – продовжує наведену раніше цитату з Пс. 110 («Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!», Євр. 1:13), і тим самим підтверджується запропоноване нами тлумачення: «Син Людський» = Месія. Як Павло в Першому посланні до Коринтян (15:20-28), так і автор Послання до Євреїв сполучає тексти про Месію і Сина Людського, істинного представника людства, щоб обговорити прийдешню роль Ісуса в новому творінні і нинішнє Його становище – вже прославленого і піднесеного праворуч Бога. Послання додає ще один пункт, що не знадобився Павлу, а саме: згідно Пс. 8, Месія виявляється вище ангелів. Тим самим основна думка стає вичерпно повною.
Далі починається друга «фаза» даного тексту – міркування про те, яким чином Ісус вже досяг статусу, призначеного Богом для людства в цілому. Цей момент ми теж вже відмічали і, як ми незабаром переконаємося, він характерний для тлумачення Старого Заповіту в Посланні до Євреїв. Пророцтво псалму обіцяє нам, що людство в цілому набуде влади над світом і усе піддане «під ноги йому». Послання до Євреїв обмовляється: абсолютно очевидно, що акт передачі влади доки не відбувся, люди ще не почали правити світом, що супроводжуватиметься встановленням через них Божого порядку і справедливості для усього творіння. Хаос або щось близьке до хаосу – от що ми бачимо навколо. Як же нам розуміти ці слова псалму?
Послання відповідає: у певному значенні слова псалму вже збулися – стосовно Ісуса, Який представляє увесь рід людський. Він піднесений і прославлений як Володар після того, як земне служіння, страждання і смерть (в яких Він дійсно є «меншим від Анголів») забезпечили Йому роль, що спочатку призначалася людині. Він увійшов першим з усіх нас у Боже майбутнє, у прийдешній світ, де порядок і справедливість – цілющий порядок, рятівна справедливість – поширяться на всіх. Одна з головних тем книги – вознесіння Ісуса і привілеї для усіх тих, хто піде за Ним, – святкувати Його вознесіння і ходити у світлі Його.
Але яким чином те, що сталося з Ісусом і з Ним одним, стосується нас усіх? Це вже третій аспект даного тексту, і зараз ми поговоримо про нього детальніше. Ісус – представник Свого народу. У демократичних країнах виборці посилають до парламенту якусь людину, яка представлятиме їх у центральних органах влади. Усі громадяни не можуть брати безпосередню участь в управлінні країною, як збиралися, висловлювалися і голосували з кожного питання жителі древніх Атен – маленького міста, де зародилася демократія; тому доводиться прибігати до розумного виходу – призначати людину, яка діятиме від їх імені, знаючи їх страхи і надії, їх потреби і бажання, несучи їх у собі самій. І оскільки представник знаходиться в парламенті, а виборців там немає, він замінює їх, виконує замість них те, що вони (з тієї чи іншої причини) не можуть зробити для себе самі.
Знову і знову Новий Заповіт повертається до цієї таємниці і говорить про Ісуса як про Месію Ізраїльського і в той же час істинного Володаря всього світу. Месія представляє Ізраїль, а Ізраїль за задумом Божим повинен був представляти весь світ; таким чином, Він представляє «народ» у набагато ширшому сенсі, ніж один тільки єврейський народ. Він виступає від імені всіх людей і робить за них те, чого вони самі не можуть зробити для себе. Послання до Євреїв передає цю думку в короткій і місткій формулі: Ісус мусив «за благодаттю Божою смерть скуштувати за всіх». Далі послання спробує пояснити, як це сталося і що це означає, але зараз ми повинні зупинитися і з тріумфуванням сприйняти головну для християн думку: заради нас Бог вже знищив завдяки Ісусу смерть і вже править світом як законний та істинний Цар.