«Отож, коли б досконалість була через священство левитське, бо люди Закона одержали з ним, то яка ще потреба була, щоб Інший Священик повстав за чином Мелхиседековим, а не зватися за чином Аароновим? Коли бо священство зміняється, то з потреби буває переміна й Закону. Бо Той, що про Нього говориться це, належав до іншого племени, з якого ніхто не ставав був до жертівника. Бож відомо, що Господь наш походить від Юди, а про це плем’я, про священство його, нічого Мойсей не сказав. І ще більше відомо, коли повстає на подобу Мелхиседека Інший Священик, що був не за законом тілесної заповіді, але з сили незнищального життя. Бо свідчить: Ти Священик навіки за чином Мелхиседековим. Попередня бо заповідь відкладається через неміч її та некорисність. Бо не вдосконалив нічого Закон. Запроваджена ж краща надія, що нею ми наближуємось до Бога.»
– Усе має бути ідеально! І ніяк інакше! Без жодної вади!
Чим ближче великий день, тим більше нервує наречена. Хоча в сучасному західному суспільстві дехто сміється над весіллями, для багатьох молодих людей це все ще залишається важливим, а то і найважливішим моментом в їх житті. Врешті-решт, от ми живемо тихо і буденно, а тут раптом таке – двоє молодих людей виходять на авансцену перед очима усіх, кого вони люблять і цінують. Так нехай же усе відбудеться ідеально, щоб не довелося потім жаліти: «Торт підвів» або «Усе б нічого, та сукня сиділа погано» або вже, геть неприйнятне: «Дах у церкві протікав, і жених весь вимокнув».
Але досконалість не дається просто так. Треба пропрацювати усі дрібниці, нічого не упустити. Наприклад, наряди: продумати усе заздалегідь, обговорити з близькими, потім складні пошуки, вибір, примірки, ухвалення рішення (а може, щось знадобиться і переробити). Навіть весільну службу потрібно спланувати, хоча не всі до кінця це розуміють: вибрати євангельські тексти, музику, псалми і молитви. Досконалість буде досягнута лише в тому випадку, коли вдасться пропрацювати кожен аспект цілого і все відбудеться без ексцесів.
У Посланні до Євреїв, зокрема в цьому уривку, неодноразово заходить мова про досконалість (див. вірші 11 і 19), але так відразу і не зрозумієш, що це таке. Існує небезпека зосередитися на моральній досконалості і домагатися її все більшими моральними зусиллями, сподіваючись таким чином позбутися не лише поганих вчинків, але і поганих думок і спонукань. На жаль, кожен на власному досвіді переконався, що це не працює.
Уважніше вдивившись у текст, ми переконуємося, що під досконалістю розуміється тут щось інше. Це «цілісність», «повнота», результат, який настає, коли все розставлене по місцях і готове до останнього, вирішального зусилля і дії. Заради якої мети? Наскільки можна зрозуміти, заради головної мети: здійснення Божого задуму про весь створений світ. Людська поведінка складає частину цього задуму, але цим він далеко не обмежується. Для Бога світ – певний «проект»: подібно до того як жених з нареченою планують день свого одруження і працюють, щоб досягти досконалості у святкуванні цієї події, Бог працює над Своїм світом, щоб зробити його досконалим і цілісним.
Для тих, хто живе під Законом Мойсеєвим участь у цьому великому плані зводилася до того, щоб усвідомлювати себе частиною общини, що концентрується навколо Храму і покладається на жертвопринесення священиків-левитів, нащадків Аарона. Древні ізраїльтяни вірили, що Бог-Творець якимсь чином використовує цей ритуал, щоб привести Ізраїль до досконалості і через нього зцілити весь світ. Але так не вийшло, зокрема тому, що задум Божий був зрозумілий не до кінця. Бог із самого початку попереджав, що одного разу служіння левитів зміниться іншим священством. Священики з роду Ааронового та їх служіння вказували на віддалену мету, «досконалість», але вони не могли здійснити її.
Упродовж декількох розділів автор послання доводить: левити входили в систему, створену Богом не навіки, але для вказівки на те, чому належить бути. Іншими словами, левити виконували Закон Мойсеїв (до їх обов’язку, до речі, входило учити народ Закону). Але коли Пс. 110 говорить про прийдешнього царя і надає йому іншого священства, стає ясно: настає зміна тієї системи, усередині якої функціонувало і розумілось колишнє священство (в. 12). Вірші 13 і 14 виділяють основні відмінності, до думки про яких нас вже приготували більш ранні уривки цього розділу: Ісус походив з племені Юдиного, а за Мойсеєвим Законом представники цього коліна не приступали до священства. Очевидно, має відбутися серйозний перерозподіл ролей, і про це мова піде в наступному розділі.
Може здатися, що ми занадто вдаємося до технічних деталей, проте будь-який механік розуміє, що спершу треба привести до ладу весь механізм, і тільки потім машина рушить з місця. З таких от «дрібниць» і виникає головне: Бог пришестям і жертвою Ісуса поклав початок такій «досконалості», яка не була можлива раніше. Ісус помер, воскрес і живе навіки, «з сили незнищального життя» (в. 16). Це означає, що ті, хто з Ісусом, також не залежать більше у своєму духовному здоров’ї і надії від системи, яка не може привести до досконалості. Ми покладаємося на вічне, могутнє священство Сина Божого, Месії. Це «краща надія», що наближає нас до Бога (в. 19).
Слово «краще» (грецьке слово, яке тут так перекладене) зустрічається в посланні частіше, ніж в усіх інших текстах Нового Заповіту, разом узятих. Така «деталь» теж відкриває нам дещо в задумах автора: він постійно зіставляє не погане з добрим, але добре з кращим. Він не стверджує, ніби колишні ізраїльські встановлення – Храм, Закон, священство левитів – були погані, але він показує, що в Ісусі і через Ісуса відкрився новий вимір, який набагато кращий. Тепер «досконалість» стала досяжною, Ісус відкрив нам шлях до неї. Так підемо ж вперед з вірою і надією, щоб досконало досягти повноти і досконалості, того чудового нового світу, який Бог приготував для нас.