«Отож, треба було, щоб образи небесного очищалися цими, а небесне саме кращими від оцих жертвами. Бо Христос увійшов не в рукотворну святиню, що була на взір правдивої, але в саме небо, щоб з’явитись тепер перед Божим лицем за нас, і не тому, щоб часто приносити в жертву Себе, як первосвященик увіходить у святиню кожнорічно із кров’ю чужою, бо інакше Він мусів би часто страждати ще від закладин світу, а тепер Він з’явився один раз на схилку віків, щоб власною жертвою знищити гріх. І як людям призначено вмерти один раз, потім же суд, так і Христос один раз був у жертву принесений, щоб понести гріхи багатьох, і не в справі гріха другий раз з’явитися тим, хто чекає Його на спасіння.»
– Яким був чудовий день, – сказала вона. – От би його повернути!
Ми розглядали фотографії за два тижні після весілля. Там зібралися всі родичі і друзі. Сяяло сонце, грала прекрасна музика. Свято вдалося, були вимовлені хороші тости, усі отримали масу задоволення. Такий день у житті більшості людей буває лише одного разу, а багато і того не мають.
У тому уся річ. Люди не одружуються щорічно, щомісячно, щотижня. Через те і збирається стільки гостей, що подібна подія відбувається лише один раз у житті. (Звичайно, у реальному світі, де трапляються і розлучення, і смерть, люди грають іноді і два, і три весілля, але, принаймні, – не з однаковою урочистістю.) Деякі значущі події значущі саме тому, що бувають один раз. Якщо людина намагається відтворювати їх знову і знову, то вона чи не зрозуміла їх сенсу, чи перше щось не вийшло.
Тут і в наступному розділі послання повторюється думка: Ісус помер «один раз» (вірші 25-26, 28, і продовження тієї ж думки в 9:12 і 10:10). Його смерть відноситься до розряду найбільш значущих подій, які трапляються тільки один раз і не повинні повторюватися. І в цьому сенсі жертва Ісуса знову ж таки «краще», ніж жертви, що регулярно приносилися священиками в Храмі згідно з приписами старого Заповіту.
Автор пояснює, що небесне святилище, подібно до земного, потребує очищення, проте в очищенні вищого роду. Ці слова, як і багато що в цьому розділі, спочатку спантеличують. Для чого потрібно очищення небесного святилища? Що з ним не так?
Виявляється, з небесним святилищем все гаразд, проте його потрібно підготувати до появи людей, а от з людьми все дуже навіть «не так» – вони грішні. Як нам увійти до присутності святого Бога? Зрозуміло, ми не можемо наблизитися до Нього. Але ж нам обіцяне, що ми увійдемо до Його присутності, і жертва Ісуса відкрила нам шлях до Нього, от чому автор каже, що Ісус очистив саме небесне святилище, так що коли люди входять до нього, вони, подібно до древніх євреїв у тому земному святилищі, розуміють, що все тут несе на собі відбиток жертовної любові Божої. Ісус увійшов до присутності Божої і відкрив нам шлях.
«Перед лицем Бога живого», – от що буквально каже вірш 24. Одна із засадничих єврейських традицій: видіння Божого лиця настільки потужне і приголомшливе, що навіть ангели в присутності Божій закривають обличчя свої (Іс. 6:2). Тепер же Ісус вознісся, щоб побачити обличчя Отця, і зробив це і для нас, а тому настане день, коли ми розділимо з Ним це славне видіння і не устрашимося, бо кров очистила нас цілком і повністю.
У центрі цього розділу – постійно підкреслюване протиставлення між поновлюваними жертвопринесеннями старого ритуалу і одноразовою, раз і назавжди здійсненою жертвою Ісуса. При цьому автор має на увазі не стільки рутинні щоденні жертвопринесення, що звершуються в Храмі рядовими священиками, скільки великий День спокутування, що настає одного разу на рік, коли первосвященик входить у Святеє святих – тільки цього дня з усіх днів року. Здійснене Ісусом і схоже на це, і несхоже, стверджує він. На шляху до мети ми бачимо безліч віх, але мета одна, так і Днів спокутування з початку історії Ізраїлю і до часів, коли написане послання, була множина, але лише один день, коли помер Ісус. Іншого такого дня не буде навіки.
Саме цей день знаходиться «на схилку віків» (в. 26). Точніше було б сказати не «схилку», тут виражена дещо складніша ідея: буквально грецьке слово означає щось, що примикає до чогось іншого, так що ці дві речі доповнюють одна одну. От що має на увазі Послання до Євреїв, хоча в нашій мові немає відповідного слова для точної передачі цієї думки. Колишній вік, з усім, що до нього відноситься, завершується; життя і смерть Ісуса стають здійсненням, виконанням, метою і завершенням старого Заповіту, і вони ж, це життя і смерть, кладуть початок новому віку, давно обіцяному і тяжко очікуваному. Перша ознака нового віку, передбачена ще Єремією, – повне і остаточне прощення гріхів.
Євреї I століття добре знали ритуал Дня спокутування. Здійснивши попередні обряди, первосвященик вносив у Святеє святих посудину з жертовною кров’ю, щоб звершити щорічне очищення народу. Він повертався до вірних сповістити, що обряд прощення в черговий раз відбувся і щоб зайнятися ще невирішеними проблемами своєї общини, тобто практичним застосуванням цього обряду.
Цей образ автор послання також має перед очима. Ісус, істинний первосвященик, увійшов до небесного святилища і повернеться до нас. У даний момент Його послідовники напружено чекають Його повернення (цей вірш і 10:37 найвиразніше в усьому посланні говорять про друге пришестя; мабуть, і автор, і читачі, приймали його як саме собою зрозуміле). Але друге пришестя вже ніяк не пов’язане з гріхами людей. Нового спокутування не знадобиться. Коли Ісус повернеться, мета в Нього буде одна: врятувати тих, хто чекає на Нього, преобразити їх (як Павло каже у Фил. 3:20-21), щоб вони стали народом Божим, частиною нового творіння.