«Бо Закон, мавши тільки тінь майбутнього добра, а не самий образ речей, тими самими жертвами, що завжди щороку приносяться, не може ніколи вдосконалити тих, хто приступає. Інакше вони перестали б приноситись, бо ті, хто служить, очищені раз, уже б не мали жадної свідомости гріхів. Але в них спомин про гріхи буває щороку, бо тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи! Тому то, входячи в світ, Він говорить: Жертви й приношення Ти не схотів, але тіло Мені приготував. Цілопалення й жертви покутної Ти не жадав. Тоді Я сказав: Ось іду, в звої книжки про Мене написано, щоб волю чинити Твою, Боже! Він вище сказав, що жертви й приносу, та цілопалення й жертви покутної, які за Законом приносяться, Ти не жадав і Собі не вподобав. Потому сказав: Ось іду, щоб волю Твою чинити, Боже. Відміняє Він перше, щоб друге поставити. У цій волі ми освячені жертвоприношенням тіла Ісуса Христа один раз.»
Минулого року в нас вийшла відпустка усередині відпустки. Ми поїхали на три тижні в тихе містечко, щоб оговтатися після декількох місяців нещадної, виснажливої роботи, але доки ми там відпочивали, видався шанс відвідати симпатичне містечко на південному узбережжі Ірландії. Поїздка зайняла лише чотири дні, але після повернення нам здавалося, ніби ми відлучилися як мінімум на місяць. Ця перерва надала новий вимір відпустці, і до роботи ми повернулися по-справжньому відпочилими і свіжими.
Вкласти одну ідею всередину іншої, коли пишеш розумну книгу, не так легко, але, подібно до відпустки усередині відпустки, цей прийом посилює дієвість опису усього досвіду в цілому. Це відбувається в даному уривку, а тому слід спочатку окинути поглядом ціле, щоб не випустити з уваги загальну думку, а потім здивуватися вдало підігнаним деталям. Звідси і аж до вірша 18 автор продовжує обговорювати цитату з Єр. 31, яку він наводив у розділі 8, він все ще пояснює, яким чином смерть Ісуса принесла справжнє прощення гріхів, на яке вказували храмові жертвопринесення, але яке вони не могли здійснити цілком. Тепер він пояснює, як цей же подвиг Ісуса приніс новий Заповіт, заснований на прощенні гріхів. Тут він не посилається прямо на Єр. 31, проте не слід забувати, що мета в нього залишається вся та ж: розібратися, яким чином здійснилося обіцяне.
І тут всередину більшої екзегези він вставляє меншу, цитує ще Пс. 40:6-8, який на його думку пояснює, яким чином добровільна жертва людини, виконуючої волю Божу, виявляється тією самою жертвою, яка угодна Богові, виявляється тією істиною, на яку всі жертви і приношення в Храмі тільки вказували, не в силах порівнятися з нею за значимістю. Чи – ще один образ – ці обряди були лише тінню, а не самою реальністю, тінню, відкинутою предметами, на які падає яскраве світло Божого задуму.
Знову ж таки, як і в деяких інших місцях, читач замислюється, якою мірою автор послання був знайомий з ідеями знаменитого філософа Платона, особливо «тінь», яка не є «самий образ речей», нагадує добре відомий міф про печеру, де люди, що ніколи не бачили світла, уявляють, ніби пізнають реальність, а бачать лише тіні на стіні, що відкидаються недоступними для їх зору об’єктами.
Але ця схожість з Платоном лише зовнішня: на відміну від Платона автор послання протиставляє не предмети і нематеріальні ідеї, «форми», а, як сказано у вірші 1, нинішню і майбутню реальність. Ісус, Який раніше нас увійшов до майбутньої реальності Божої, повернеться тоді, коли майбутня реальність прорветься в нинішню і захопить весь світ. Сам Він при цьому залишається цілком матеріальною істотою, людиною.
Ритуали і жертвопринесення старого Заповіту недостатні не через свою матеріальність, не тому, що вони «земні», говориться в посланні. Жертва Ісуса була такою ж земною, фізичною реальністю, як і тваринні жертвопринесення в Храмі. Це – невід’ємний елемент християнської віри, навіть якщо він шокує витончених платоніків минулого і сучасності. Колишні жертвопринесення погані лише тому, що їх доводиться поновлювати знову і знову, тобто вони не можуть вирішити основну проблему. Якби мені доводилося кожного тижня повертати машину в ремонт і знову стикатися з тією ж проблемою після цього, я б змінив механіка.
Особливо, як з’ясовується з розділу 9, приписи старого Заповіту не вирішували проблему гріха і провини в совісті вірних (в. 2). У кращому разі вірні очищалися від зовнішньої нечистоти, що передбаченою Законом Мойсеєвим, і що набувалася, приміром, у результаті зіткнення з мертвим тілом. Обряд підтверджував членство в народі Ізраїлю, всупереч скоєним гріхам, але ці жертви ніколи не давали глибокого очищення, зцілення пам’яті і серця – того, що дарувала кров Ісуса. Кров «биків та козлів» не могла знищити гріхи, відновити гріховну людину в той стан, коли її совість була б відмита дочиста і вона могла би радісно і впевнено з’явитися перед Богом.
Як і в інших місцях послання, автор підкреслює, що древні тексти вказували вперед, на невідворотно нове, що наближалося. Цього разу він цитує Пс. 40, який із самого осереддя Старого Заповіту, посеред щоденних і річних ритуалів, раптом проголошує, що хоча всі ці обряди наказані Богом, насправді не цього Він хоче. Подібна думка висловлюється не лише в цьому псалмі; можна навести для порівняння 1 Сам. 15:22; Іс. 1:10-17; Ос. 6:6 (його Ісус цитує в Мт. 9:13 і 12:7). У сукупності ці цитати, як і Пс. 95 у розділах 3 і 4 і Пс. 110 у розділах 5-8, а також розділ Єр. 31, який нам ще належить остаточно розібрати, підтверджують одну і ту ж думку: старий Заповіт, колишні встановлення вказують кудись за межі самих себе, на щось краще, що Бог бажає і неодмінно здійснить.
Це нове, краще засноване на добровільній, покірній жертві Сина. Замість ритуальних жертв Він виконує волю Отця (вірші 7, 9). Отже – цю думку автор на протязі всього послання повторює на різні лади – Закон, хоч він і дарований Богом Ізраїлю, хоч він і могутній і царствений, не є останнє слово. Жертва Ісуса Христа, одного разу і назавжди, виконала і увінчала колишній задум Божий і поклала початок нової реальності, яка змінює стару.
І це означає, що читачі вчинили б безглуздо, якщо б шукали притулку всередині старої системи – про це автор послання вже говорив і незабаром сформулює остаточний висновок. Подібна втеча могла б вирішити миттєві проблеми, але в результаті вони опиняться в становищі людини, яка сховалася від негоди в розвалинах. Увесь сенс старої системи в тому, що вона вказувала за напрямком вперед, до нової реальності, і сама себе викрила як вже непотрібну і зайву. Пс. 40 не стверджує, ніби Старий Заповіт і встановлена ним система погана, але вона – тимчасова, і сама того не приховує. Тепер, коли з’явилася довгождана і остаточна її заміна, до чого чіплятися за тимчасове, і, скуштувавши нове, вічне, яке щойно з’явилося, навіщо ж повертатися до колишнього?