«Ви ще не змагались до крови, борючись проти гріха, і забули нагад, що говорить до вас, як синів: Мій сину, не нехтуй Господньої кари, і не знемагай, коли Він докоряє тобі. Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б’є кожного сина, якого приймає! Коли терпите кару, то робить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що батько його не карає? А коли ви без кари, що спільна для всіх, то ви діти з перелюбу, а не сини. А до того, ми мали батьків, що карали наше тіло, і боялися їх, то чи ж не далеко більше повинні коритися ми Отцеві духів, щоб жити? Ті нас за короткого часу карали, як їм до вподоби було, Цей же на користь, щоб ми стали учасниками Його святости. Усяка кара в теперішній час не здається потіхою, але смутком, та згодом для навчених нею приносить мирний плід праведности!»
Нині західний світ роздирають суперечки про дисципліну. Занадто явною стала загроза фізичного насильства в усіх його проявах. Що трапиться з дитиною, яка росте в упевненості, ніби влада належить тому членові суспільства, який б’є міцніше і болючіше за інших? Діти переносять такі правила у своє життя і кожен намагається стати «крутим», досягти влади у своїй маленькій групці шляхом насильства. Або ж люди починають вдаватися до обману і хабарів, щоб якось обійти закон джунглів. Що ж, ми всі надивилися на це, і більшість людей намагаються зовсім не карати дітей і в усякому разі не прибігати до фізичної дії.
Проте не менш очевидна, особливо для великих європейських і американських міст, та загроза, яку являють для всього оточення і самих себе діти, які в житті своєму не чули слова «ні», підкріпленого відповідними заходами. Розпещені діти, діти, залишені без належного піклування, перетворюються на проблему або навіть загрозу для дорослих, і навряд чи з роками стануть повноцінними, щасливими людьми, готовими до нормального життя в суспільстві. Поза сумнівом, кожна дитина потребує дисципліни, як в одному з аспектів любові і турботи.
От і відповідь: покарання є прояв любові і турботи. Яке саме покарання застосовувати в люблячій сім’ї, це кожна людина і кожна сім’я, культура і традиція вирішують самі, але якщо батьки нехтують вихованням і покаранням, якщо не обсмикують і не виправляють дитину, то причиною тому або проблеми самих батьків (можливо, вони занадто захоплені гонитвою за грошима чи задоволеннями), або порушені їх стосунки з дитиною. Побачивши такого легковажного батька ми починаємо гадати, та чи його це дитя – що ж він зовсім не думає про виховання?
От про що каже нам вірш 8. Якщо ми дійсно діти Божі – а наш статус «синів і дочок Божих» лежить в основі біблійної концепції народу Божого – то маємо право чекати, що Бог обійдеться з нами як мудрі батьки, тобто виховуватиме нас у певній дисципліні. Автор послання простежує витоки цієї думки аж до старозавітної Книги Притч і у вірші 6 цитує Пр. 3:11-12. Він міг би навести інші цитати з тієї ж книги або з псалмів, наприклад, Пс. 94:12-13. Вже на перших етапах історії Ізраїлю склалося одне з розумінь реальності, яка стоїть за стражданням Божого народу: нещастя служать до виправлення людей. Ці біди Бог попускає для того, щоб Ізраїль досяг більш високого рівня віри, надії і послуху. Деякі пророки вважали навіть, що Бог не лише попускає злим людям нападати на Ізраїль, але безпосередньо посилає цих людей. Так Амос перераховує всі заходи, прийняті Господом, щоб навернути народ до Себе: голод, посуху, шкідники, епідемії і всілякі нещастя. Але і це не допомогло, і тепер, каже пророк, Бог перейде до жорсткіших покарань. Таке ж тлумачення пророки давали і вавілонському полону.
Багато християн до свого жаху виявляють, яке життя їх чекає: саме тому, що Бог вважає нас Своїми синами і дочками, Він відмовляється балувати нас або залишати в зневазі, Він не спускає нам легковажні витівки і заколот, дурниці і гріхи. У Нього є Свої способи обсмикнути дітей, що заблукали, змусити їх зупинитися і подумати або навернутися і піти у зворотному напрямі, або впасти на коліна і покаятися. Один мій друг якось був поставлений перед вибором: прийняти сан або стати бухгалтером. Він віддав перевагу світській кар’єрі, але відразу ж був уражений хворобою, яка змусила його тиждень пролежати в ліжку і до кінця цього терміну радикально змінилися і його плани, і його серце і весь напрям його життя. Другий мій знайомий скоїв одного разу очевидно поганий і безрозсудний вчинок, і наступного ж дня його спіткала біда, що з такою точністю відтворювала його гріх, що ця людина сповнилася не лише докорів сумління, але і захоплення перед карою, що так точно відмірялася Богом. Іноді людям здається дріб’язковим, щоб Бог займався нашими повсякденними справами, але особисто я віддаю перевагу батьковій руці над правлінням далекого і безликого бюрократа.
За істину вірша 11 ми маємо право чіплятися всякий раз, коли нам доводиться несолодко. У людському житті немало печалей, і ці печалі цілком розділяє «Страдник, знайомий з хворобами», бо Він до кінця ототожнився з нами, про що нам гарненько вже нагадало послання (5:7-10). Звичайно, і християнин може не розгледіти в усьому цьому сенс, трепетати або обурюватися, як тільки щось пішло не так. Але що робити, неприємності, великі і малі, трапляються щодня, і не потрібно покладати за все відповідальність на Бога («Чому Ти так поводишся зі мною?»), неначе у світі не діють також злі сили – і у світі зовні, і всередині кожного з нас. Ці сили як і раніше схильні створювати хаос, проте знову і знову перед лицем розчарування і прикрості, ворожої відсічі, кепкування, і навіть перед лицем фізичного насильства, жорстокості, страт, ми повинні вірою розчути мудрий і ласкавий голос Отця, Який закликає нас ще більше наблизитися до Нього, ще повніше довіритися, ще сильніше полюбити Його. Що каже нам вірш 11: страждання подібно до лопати, яка глибоко скопує ґрунт нашого життя, щоб виріс плід тихої праведності, проросло життя, наповнене рішучості наслідувати новий Заповіт Божий і бути Його народом. Коріння цієї рослини йдуть у любов Божу.