«Батько бачить дальше, ніж мати. Повніше відкриває дитину для майбутнього». (С. В. ФІНЦІ)
Щоб підготувати дитину до творчої праці, батько не повинен постійно вести її за ручку, а радше має бути поруч, коли вона докладатиме зусиль, шукатиме найкраще рішення й розвиватиметься. Про добрий процес навчання можна вести мову лише тоді, коли дитина потребує дедалі менше батьківських наполягань, заохочень і спонукань та сама починає активно братися за свою роботу, розуміючи, що, виконуючи її, будує власне майбутнє.
Цілком очевидно, що багатьох речей дитина мусить навчитися. Однак ніхто не сказав, що має зробити це саме в той час, який визначили батьки, освітня влада, учителі чи психологи. Дитина – це не комп’ютер, який може засвоювати інформацію незалежно від свого емоційного стану. Якщо в сина або доньки виникають труднощі з навчанням, батьки повинні запитати себе, які умови для життя – а не тільки для навчання – вони створили дитині вдома? Якими є її стосунки з однолітками? Які внутрішні проблеми вона переживає? Як трактують її вчителі в школі? Рішуче вимагати ліпших оцінок, карати за лінощі, дорікати за невміння, нагадувати різноманітні поразки – це дуже несправедливий підхід до дитини. Будь-яке порівняння з іншими дітьми вона теж сприймає як кривду, адже діючи так ми позбавляємо її особистої індивідуальности й неповторности.
Батьки не повинні перекладати на дітей власних нереалізованих амбіцій, не мають також визначати їм місця в суспільній єрархії чи їхнього життєвого покликання. Високе суспільне становище, важлива посада, матеріяльне багатство, наукові ступені – це дуже відносні цінності, які не завжди ваблять дитину. Принаймні вони аж ніяк не обов’язкові для щастя. Дітям-підліткам потрібне усвідомлення того, що це вони самі вирішуватимуть, яким буде їхнє майбутнє: навчальний заклад, професія, рівень освіти, духовне життя чи сімейний стан.