Луки 7:11-17
В одному ізраїльському місті, що зветься Наїн, жила собі жінка. її чоловік помер, залишивши їх удвох із сином. Як ви пам’ятаєте, у ті часи жінки не могли працювати, бо родину утримували чоловіки. Коли син підріс, то він став годувальником в їхній сім’ї.
Раптом молодий хлопець сильно захворів і помер. Це було страшне горе для бідної вдови, яка тепер втратила все найдорожче – і чоловіка, і сина.
Коли Ісус з учнями та юрбою народу, який ходив за Ним, підходили до Наїна, то з міської брами виходила похоронна процесія. Попереду несли носилки, на яких лежало мертве тіло юнака, а за ними йшла мати й безліч народу, що плакали й голосили за померлим. Побачивши вбиту горем жінку, Ісус пожалів її і сказав: «Не плач!» Потім Він підійшов, торкнувся носилок, на яких лежав юнак, і сказав: «Юначе, тобі кажу: встань!»
Увесь натовп завмер в очікуванні – що ж це буде?! Аж раптом юнак ожив! Усі, хто бачили чудо воскресіння, просто жахнулися. Хто Цей, що Він воскрешає з мертвих?! Ще ніколи люди не бачили таких чудес. Ця звістка швидко розлетілася по всіх усюдах, її передавали з уст в уста.
А щаслива жінка не тямила себе від радості: її єдиний любий син тепер живий! Ісус повернув його матері.
ЗАПИТАННЯ:
- Яке горе спіткало жінку з Наїну?
- Хто супроводжував Ісуса до міста?
- Як Ісус допоміг бідній удові?
- Як люди відреагували на чудо воскресіння з мертвих?