«Того часу, як зібралися десятитисячні натовпи народу, аж топтали вони один одного, Він почав промовляти перш до учнів Своїх: Стережіться розчини фарисейської, що є лицемірство! Бо немає нічого захованого, що не відкриється, ні таємного, що не виявиться. Тому все, що казали ви потемки, при світлі почується, що ж шептали на вухо в коморах, на дахах проповідане буде. Кажу ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити! Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того, хто має владу, убивши, укинути в геєнну. Так, кажу вам: Того бійтеся! Чи ж не п’ять горобців продають за два гроші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий. Але навіть волосся вам на голові пораховане все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців! Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський перед Анголами Божими. Хто ж Мене відцурається перед людьми, того відцураються перед Анголами Божими. І кожному, хто скаже слово на Людського Сина, йому проститься; а хто зневажатиме Духа Святого, не проститься. А коли вас водитимуть до синагог, і до урядів, і до влад, не турбуйтеся, як або що відповідати чи що говорити, Дух бо Святий вас навчить тієї години, що потрібно казати!»
Усе починалося як звичайна заміська прогулянка. Ми вирішили пройти через порослу вересом місцевість до далекої скелі; судячи з карти, з вершини мав відкритися гарний краєвид.
Більша частина прогулянки пройшла легко. Ми йшли звичайним кроком, невеликими групами, хтось йшов попереду, хтось відставав, але це було не так важливо. Досягнувши скелі, ми побачили, що на вершину доведеться дертися. На півдорозі до вершини наш провідник посковзнувся і зірвався вниз, і, хоча висота була невеликою, він все-таки зламав кістку, і йому було боляче.
Несподівано настрій у всіх змінився. Легка прогулянка перетворилася на військову операцію. Один з нас, лікар, узяв ініціативу у свої руки і пояснив нам, що треба робити. Він розраховував на беззастережний послух, і ми були слухняні. Як би ні хотілося нам подивитися на околиці з вершини скелі – ми розсталися з цим бажанням: пріоритети несподівано змінилися. Тепер нам треба було дбайливо доставити нашого пораненого друга до машини, а для цього від кожного з нас були потрібні повна увага і надійність.
Подібне зміщення пріоритетів ми спостерігаємо, коли порівнюємо перші розділи Євангелія від Луки і те, що ми розглядаємо зараз. Лука дає нам побачити, як, у міру наближення Ісуса до Єрусалиму, зростає напруженість і посилюється протистояння. Всякий, хто хоче йти за Ісусом, повинен стати зібраним, надійним і готовим до всього. Це зовсім не той стан, що сьогодні іменують «релігійним» настроєм, з яким люди відвідують церковну службу, можливо, в якісь моменти служби відчувають Божу присутність і любов, а після неї повертаються до звичайного життя, немов нічого або майже нічого не сталося. Це, швидше, схоже на наполегливу кампанію, що проводиться тим, хто прагне обійняти високу посаду, за ситуації, коли твої політичні опоненти і їх прибічники буквально лізуть у бійку, усіма силами намагаються запроторити тебе до в’язниці або, щонайменше, обчорнити твоє ім’я. Те, що робить Ісус, вимагає абсолютної уваги. Інакше не минути катастрофи.
Звідси – суворі попередження про те, що сказане сьогодні пошепки завтра буде сповіщене на покрівлях будинків. Якщо учні тихенько пересуджують один з одним про те, яких справ вони чекають від Ісуса, то чутки про це обійдуть усі села, і за ними почнуть стежити Іродові люди (див. 13:31). Це зовсім не означає, що Ірод або навіть римляни були їх найнебезпечнішими ворогами. Учням слід бути мудрими у своїх висловлюваннях, але вони не повинні боятися тільки ворогів серед смертних людей. Істинний ворог є той, хто жадає відправити людей до Геєни («Геєною» називалася долина на південь від Єрусалиму, в якій спалювали купи сміття, і це ж слово застосовували як метафору пекельного вогню). Йдеться не про те, що треба боятися Бога, хоча в деяких інших стосунках це буває корисним. Сенс у тому, щоб розпізнати істинного і головного ворога. У даному випадку Бог – не той, кого потрібно боятися; Він – той, кому треба довіряти, той, хто дорожить Своїми дітьми куди сильніше, ніж зграєю горобців, хто порахував навіть волосся на їх головах.
Послідовники Ісуса повинні йти за Ним, з одного боку, будучи упевнені в Ньому, а з другого – розуміючи відчайдушний характер битви. Що б не відбувалося на землі – усе це відбивається в небесах, і ті, хто думає придбати тимчасову земну перевагу ціною хвилинної слабкості, раптом виявлять, що вимовлені пошепки слова зречення будуть розголошені. Проте люди, які довіряють Богові, побачать, що навіть у випробуваннях на вірність Ісусу, їм буде дано, що сказати. Сам Дух Божий навчить їх, коли б їм це не знадобилося. Обіцянка звичайно ж не служить виправданням поганої підготовки до постійного наставницького служіння, але здатне підбадьорити тих, хто наразиться на раптову небезпеку через свою вірність Царству.
Разом з усім цим звучить страшне попередження, яке багатьох ставить у безвихідь. Тому, хто скаже слово проти Сина Людського, проститься, але тому, хто вимовить хулу на Духа Святого, прощення не буде. У Марка і Матвія Ісус говорить про це тоді, коли Його звинувачують у вигнанні бісів силою бісівського князя. Якщо ви скажете, що справи Духа суть насправді діла диявола, ви, таким чином, назвете зло добром, а добро – злом і зайдете у безвихідь. Але, схоже, Лк. 12 має глибший сенс. Той, хто бачить Ісусові справи і не розуміє, що відбувається, може сказати погане про Нього, не втрачаючи шанс згодом осягнути істину і розкаятися. Але той, хто заперечує роботу Духа, тим самим закриває до себе доступ благотворного впливу цієї роботи. Якщо ви заявите, що джерело свіжої води насправді забруднене, то ви не станете пити з нього. З цього Ісусового висловлення цілком ясне одне: якщо хтось турбується, чи не скоїв він гріха проти Духа Святого, саме його занепокоєння – свідоцтво того, що він цього гріха не скоїв.
У такому випадку вимога вірності відноситься не лише до Дванадцяти, але і до тих, хто сьогодні встає під прапори Ісуса і слідує туди, куди б Він не повів. Лк. 12 – це не застаріваючий докір всякому номінальному, половинчастому, розслабленому християнству. Попередження про небезпечних ворогів і обіцянка того, що наш Бог потурбується про щонайменші деталі нашого життя, поєднуються із закликом стати самовідданими і одностайними учнями.