Трапляється, що ми, католики, часом зі щирим визнанням висловлюємося про людей інших релігій і навіть сект. Ми захоплюємося мусульманами за те, що навіть у парках чи на вулицях вони вміють молитися, віддаючи поклін Аллахові, тимчасом як багато хто з нас соромиться бодай перехреститися перед прийняттям їжі чи подорожжю. Дехто заздрить свідкам Єгови через те, що вони вміють бути такими принциповими, коли йдеться про відмову від алкоголю, що вони солідні в роботі, а після кожної зустрічі на стадіоні чи в спортзалі залишають ідеальний порядок. Часом ми кажемо: «От у них – строгі принципи!» Проте я думаю, що цей подив стосується не самого морального кодексу, а лише ступеня, в якому прихильники інших релігій впроваджують у життя свої принципи. І справді, у цій сфері чимало католиків ведуть зовсім незразковий стиль життя. Однак коли йдеться про саме навчання та правила, які в ньому містяться, то впевнено можна сказати, що християнство – найвимогливіша релігія у світі. А однією з найважчих заповідей є та, яка наказує нам любити кожну людину, КОЖНУ!!! І це набагато складніше, ніж утримуватися від алкоголю, довго молитися чи солідно виконувати свої обов’язки.
Кожен із нас пам’ятає діялог Ісуса з Петром, коли апостол запитав Учителя, скільки разів треба вибачати своєму ближньому. Відповідь Ісуса не залишає найменших сумнівів. А символічна кількість «семидесяти раз по семи», яку Спаситель використав у відповіді, означає, що ми повинні пробачати безліч разів. Іншим разом Ісус сказав: «І хоча б сім раз денно він провинивсь проти тебе, і сім раз звернувся до тебе, говорячи: Каюся, вибач йому!» (Лк. 17:4). Ще з дитинства ми пам’ятаємо євангельські заклики, щоб тому, хто вдаряє тебе в одну щоку, наставити другу. А тому, хто хоче забрати одежу, віддати і плащ. А з тим, хто змушує нас іти тисячу кроків, пройти дві тисячі. Повторю ще раз: я чудово розумію, що багато людей, вважаючи себе католиками, зовсім не дотримуються цих принципів. Однак ці євангельські постулати надають християнству надзвичайної вимогливости.
Кожен знає, наскільки великою силою в поведінці людини може бути ненависть, як багато поганого можна зробити через неї. Однак нам, християнам, зовсім не можна допускатися до ситуацій, коли нами керує якась зневага чи злість.
Чому в книжці про Боже милосердя я говорю про любов до ближнього та про її основне місце в християнському моральному кодексі? Отож, коли хтось не хоче щиро пробачати ближньому його провини, коли ненавидить його, то такою життєвою позицією людина позбавляє себе можливости відчути Боже милосердя. І тоді жодної користи не принесуть молитви, прохання, почитания образу Милосердного Ісуса. Цю правду дуже промовисто висловив сам Христос у притчі про немилосердного боржника:
«Тим то Царство Небесне подібне одному цареві, що захотів обрахунок зробити з своїми рабами. Коли ж він почав обраховувати, то йому привели одного, що винен був десять тисяч талантів. А що він не мав із чого віддати, наказав пан продати його, і його дружину та діти, і все, що він мав, і заплатити. Тоді раб той упав до ніг, і вклонявся йому та благав: Потерпи мені, я віддам тобі все! І змилосердився пан над рабом тим, і звільнив його, і простив йому борг. А як вийшов той раб, то спіткав він одного з своїх співтоваришів, що був винен йому сто динаріїв. І, схопивши його, він душив та казав: Віддай, що ти винен! А товариш його впав у ноги йому, і благав його, кажучи: Потерпи мені, і я віддам тобі! Та той не схотів, а пішов і всадив до в’язниці його, аж поки він боргу не верне. Як побачили ж товариші його те, що сталося, то засмутилися дуже, і прийшли й розповіли своєму панові все, що було. Тоді пан його кличе його, та й говорить до нього: Рабе лукавий, я простив був тобі ввесь той борг, бо просив ти мене. Чи й тобі не належало змилуватись над своїм співтоваришем, як і я над тобою був змилувався? І прогнівався пан його, і катам його видав, аж поки йому не віддасть всього боргу. Так само й Отець Мій Небесний учинить із вами, коли кожен із вас не простить своєму братові з серця свого їхніх прогріхів» (Мт. 18:23-35).
Про те, як сильно відпущення наших провин пов’язане з любов’ю, яка прощає ближнім, свідчить те, що в найважливішій християнській молитві, яку нам залишив Христос, є саме такі слова: «І прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Їхній сенс полає в тому, що кожна людина ніби сама собі визначає вирок за свої провини. Якщо простить тим, хто завинив перед нею, то також може розраховувати на Боже милосердя. Якщо ж закриє своє серце перед іншими, тоді так само і Господь поведеться з нею. Творець ніби промовляє до кожного з нас: «Обирай сам, як Я маю повестися з тобою на Останньому Суді». І жодного значення не матимуть аргументи, з допомогою яких ми зазвичай намагаємося виправдати свою ворожість до іншої особи. Ми кажемо, що «це її провина, бо це вона почала». Проте це Бог перший відізвався до людини і віддав за нас життя, коли ми ще були грішниками. Спаситель не сказав людям: «Спочатку ви змініться, врегулюйте зі Мною всі справи, а тоді я до вас прийду». Ісус прийшов у світ і помер, коли ми ще були грішниками. Своєю поведінкою Він дав нам приклад, як треба поводитися – зло перемагати добром. Мірою нашого милосердя повинен бути Його безконечний жаль до грішників.
Все це дуже гарно виглядає на папері, про це легко говорити, однак у нашій щоденній дійсності постійно є дуже багато суперечок, сварок та колотнечі. Навіть між тими, хто ревно ходить до церкви, читає Євангеліє та щоденно молиться «Отче наш». Однак часом усе це не перешкоджає їм тримати злість на брата, дружину, сусіда, знайомого, колегу… «Не розмовлятиму, не зателефоную, не подам руки, не підійду до нього! Це його провина! Це він зі мною погано повівся, от нехай перший підійде і попросить пробачення!» Дехто навіть додає: «Ніколи! Ніколи! До кінця життя йому не пробачу!» Це дуже серйозна і небезпечна справа. Цей гріх, ця образа – найбільша духовна загроза для кожної людини. Більша, ніж пияцтво, перелюб, крадіжка.