Ваша реакція дивує мене. Як можна сприймати з обуренням ту молитву, з якою Пруеза, героїня драми Клоделя[1] «Атласний черевичок», звертається до Діви Марії? Хіба що ви забули, за яких обставин вона була виголошена…
Отож, юна французька графиня дона Пруеза, жвава й палка на вдачу, шляхетна і великодушна, вийшла заміж за вельможного дона Пелага, немолодого за віком кастильця, незворушного, суворого й побожного. Проте, як то кажуть, «не можна у віз один впрягти вола і ніжну лань тремтливу»! – Однієї ночі буря змусила застукати до їхніх дверей такого собі Родріго, що дивом врятувався із затонулого корабля, – також шляхтича, одного з когорти конкістадорів[2]. Як ведеться, поміж ним та Пруезою спалахнула любов – раптова немов блискавка. Пруеза ж – занадто глибоковіруюча, щоб не лякатися цієї любови, занадто доброчесна, щоб не намагатися захищатися від неї, і – занадто жива, щоб прагнути позбутися її!
Незабаром подорожній покидає їхню домівку. У серці ж молодої жінки кохання, що оселилося там, перетворюється на непереборну пристрасть. Одного дня вона вирушає в дорогу, у супроводі офіцера – підлеглого її чоловіка, плекаючи в серці таємну надію на зустріч з Родріго. Сповнена почуття провини, Пруеза переступає поріг і опиняється перед фігурою Діви Марії, що увінчує вхідну браму. Ставши ногами на осідланого для неї мула, вона скидає свій атласний черевичок і вкладає його до рук Пречистої Діви. Звісно ж, молитву, з якою вона звертається до Богородиці в цю хвилину, не назвеш величною, але несправедливо було б також розцінити її як вияв лицемірства чи навіть блюзнірства.
Слід добре уявити собі почуття, що борються в цій молодій жінці, – саме їх розглядає апостол Павло у своєму Посланні до римлян: «Бажання лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знаходжу. Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню» (Рим. 7:18-19). У неї не залишилось більше сил, щоб чинити опір покликові забороненої любови, але її доброчесність невпинно нагадує їй, що така любов – зло. Її власна воля, заполонена пристрастю, пручається, немов юна дівчина в руках викрадача. Її віра підказує їй, що не буде безбожним звернутися до Господа з такими словами: «Я вже не спроможна стриматися в прагненні зла, але Ти можеш зробити так, щоб я не піддалась йому; Ти не можеш мене більше втримати моєю власною волею, яка уникає Тебе так само, як уникає і мене; але ж, можливо, мій черевичок, якого я довірила Пречистій Діві, аби вона його віддала Тобі, – може, його достатньо, щоб зупинити мене на стежці гріха?!»
Звісно ж, молитися таким чином – було б лицемірством у ту мить, коли ще можна повернутися спиною до спокуси, але якщо вже перебуваєш – з власної провини чи ні – у полоні пристрасті, зв’язана по руках і ногах, цей останній крик свободи, яка не бажає поступатися, – то є визнання власної немочі і акт віри в Божу любов, які є надзвичайно могутніми в серці Пруези.
Хіба ж у ту мить, коли бачиш себе за крок до того, щоб зрадити Бога, вкласти свій черевичок до рук Богородиці – не означає зрадити радше саму себе?
Саме в такому світлі я й прошу вас розглянути молитву Пруези. Я певен, що вона здасться вам однією з найсмиренніших, найщиріших і найдовірливіших молитов, які коли-небудь виходили із віруючого серця:
- «Отож, поки ще є час, візьми моє серце в одну долоню, а мій черевичок – в другу: я віддаю себе тобі!
- Діво і Мати Небесна, я віддаю тобі мій черевичок – втримай у своїй руці мою нещасну малу ногу!
- Я попереджую тебе, що дуже скоро вже не бачитиму тебе і намагатимусь все обернути проти тебе!
- Але коли я бігтиму, щоб упасти в прірву зла, нехай я підверну ногу!
- Коли намагатимусь здолати бар’єр, що ти його поставиш на моєму шляху, нехай я обламаю крила!
- Я зробила те, що повинна була зробити, а ти – втримай мій нещасний малий черевичок, втримай його біля свого серця, о Мати, велика й могутня!»
[1] Клодель, Поль (1868-1955) – французький письменник і дипломат. Належав до т. зв. грона католицьких письменників (поряд із Ф. Моріяком та Ж. Бернаносом). У своїх драматичних творах («Золота голова», «Благовіщення Марії», «Атласний черевичок» та ин.) прагнув показати, що конфлікт між людським духом і тілом підлягає розв’язанню тільки через самозречення та визнання спасаючої любови Бога. Дона Пруеза, дон Родріго – головні герої драми «Атласний черевичок»
[2] Конкістадор – учасник іспанських походів у Південній і Центральній Америці наприкінці 15 та в 16 ст. (переносн. – воїн, завойовник, слідопит)