Якщо хтось насмілиться вам сказати: «Години, що їх ви проводите в молитві, – це години, вкрадені в Бога, тому що Бог очікує вас у ближньому, якого ви покинули, щоб помолитися», – то це вже явні крайнощі! Хіба можливо так «досконало» помилятися щодо призначення людського життя? І вводити в оману тих, хто ще не має досвіду? Бо це ж і є вводити в оману – вбивати в голову, що служити Богові слід по-рабськи, – адже рабам заборонено підіймати очі перед паном, якому, своєю чергою, ніколи не спаде на думку наблизити рабів до себе.
Ви керуєте вашим підприємством, постійно переживаючи за соціяльну справедливість, найбільшим вашим задоволенням є пожертва для організацій, що організовують допомогу для бідних країн; крім того, ви маєте сім’ю, намагаєтеся бути добрим чоловіком і батьком, – отож у вас залишається обмаль часу на молитву і роздумування над Словом Божим – пів години на день і ще трохи – зранку, у суботу!
Благаю вас, не давайте на себе вплинути несправедливій критиці. Плекати свою віру, роздумувати, молитися, якби це було розкішшю чи принаймні приємним проведенням часу – як, наприклад, колекціонування марок, гра в бридж чи читання Монтеня, Сен-Сімона або листів Вольтера[1], – я б зрозумів ваші сумніви. Але для християнина пошук способу краще пізнати Бога є чимось першорядним. Ви можете мені заперечити, що любов отримує гору над знанням. Це й справді так, але знання і любов пов’язані. Любов навряд чи є можлива без постійного, за чудовим висловом псалмоспівця, «пошуку обличчя Божого». У надприродному плані, як і в простому людському, краще знати – означає краще любити, а краще любити – пробуджує бажання краще знати.
Поза тим, сам Бог запрошує людину пізнати Його: «Вгамуйтесь та знайте, що Бог Я, піднесусь між народами» (Пс. 46:11).
Святий Тома Аквінський[2] уточнює: «Це і є дружба – розмовляти зі своїм другом. Розмова ж людини з Богом відбувається через контемпляцію»[3].
Під контемпляцією слід розуміти зусилля (ваше), спрямоване на те, щоб пізнати Бога шляхом читання і молитви, або ж, якщо точніше, – шляхом простого пізнання, проникливого і захоплюючого, яким зазвичай увінчується це зусилля.
Святий Августин залишив нам з цього приводу ось такі рядки, які, я сподіваюсь, цілковито вас переконають: «Любов до істини прагне святого задоволення в молитві, але природні потреби любови милосердної цілком закономірно тягнуть за собою працю. Якщо така праця нам не дається, залишається лише зробити перерву в пошуку істини і контемпляції; якщо ж дається, — любов вимагає від нас її виконання. Але навіть у цьому випадку важливо не полишати цілком радости контемпляції зі страху, що, будучи позбавленими її лагідности, це завдання буде нам не до снаги».
[1] Монтень, Мішель (1533-1592), Вольтер, Франсуа-Марі (1694-1778) – французькі письменники-філософи; Сен-Сімон, Клод-Анрі (1760-1825) – філософ і економіст, у вченні якого поєднались релігійні та соціалістичні ідеї («Катехизм промисловости»)
[2] Тома Аквінський, святий, учитель Церкви (1225-1274) – італійський монах-домініканець, магістр богослов’я (1250), викладав у Паризькій Сорбоні, де сам раніше навчався в Альберта Великого. Центральною темою його богословського вчення (томізму) є гармонія між вірою та розумом
[3] Контемпляція (споглядання) – поглиблені духовні розважання, життя в молитві і цілковитому підпорядкуванню себе Богові. Згідно з буквою терміну, будь-яке християнське життя повинно бути життям контемплятивним. Однак, цей вислів найчастіше застосовують для означення монаших чинів закритого типу, які відходять від активного життя, цілком віддаючись молитві (бенедиктинці, трапісти, кармеліти, клариски та ин.). Церква завжди розцінювала контемплятивне життя як основну форму душпастирсгва (наприклад, св. Тереза Авільська, яка належала до суто контемплятивного чину, була проголошена покровителькою місій). Відомий також вислів: «Хто контемплює – той є найбільшим реалістом серед людей»