Як розрізнити смерть клінічну і смерть метафізичну. Клінічна смерть – це емпіричне означення смерти. Її констатують приблизним і частково умовним чином на основі медицини і права. Коли можна вважати, що людина померла? Це питання особливо важливе, коли йдеться про забір органів. У французькому праві клінічна смерть мала різні юридичні означення. Нині її констатують двома послідовними плоскими електроенцефалограмами. Хоча це може змінитися з розвитком наукових знань. Однак клінічна смерть завжди залишатиметься приблизним означенням реальної смерти.
Ми вже бачили, що може відбуватися на глибинному рівні душі, навіть після виходу з коми. Отож люди, які зазнали клінічної смерти і повернулися до життя, не є воскреслими. Бо вони не померли метафізичною смертю: їхня душа ще не відокремилася остаточно від тіла. Клінічна смерть у більшості випадків і справді передує справжній смерті, проте дуже рідко людина повертається до життя. Йдеться не про воскресення, а про екстремальну реанімацію.
Отож між клінічною і метафізичною смертю щось відбувається. Між першою і другою є проміжок часу, який може бути більш чи менш тривалим. Тому церковна традиція вимагала, щоб у момент смерти біля вмирущого молилися, і не лише доти, доки не наступлять ознаки клінічної смерти, а навіть після цього. То правда, що колись менше знали, чи людина мертва клінічно, чи метафізично. Це мало жахливі наслідки, бо під час деяких епідемій ховали живих людей, які прокидалися в могилі. У звичайній ситуації Церква вимагала молитися, навіть коли людина лише клінічно мертва, через невпевненість у тому, що душа вже відділилася від тіла. Це особливо доречно в разі дуже важкої агонії, і не тільки фізичної, а й духовної. Йдеться про осіб, які не були цілком готові увійти в Царство Боже, відкритися таїні любови.
Обличчя мертвого в мить клінічної смерти часто ще надзвичайно вимучене, особливо, якщо людина дуже страждала, та згодом вираз змінюється і стає спокійним. Отож після клінічної смерти щось змінюється. Є іспанське прислів’я, яке каже, що душу видно через півгодини після смерти. Це означає, що саме в мить реальної смерти, смерти метафізичної, – у мить, коли душа покидає тіло, вона, як прощальний знак, залишає свій останній вираз на обличчі. Саме цей останній вираз так вражає нас на світлині святої Терези від Дитяти-Ісуса на смертному одрі.
Проміжок часу між фізичною смертю і смертю метафізичною дуже важко оцінити. Церква ніколи не казатиме про його тривалість. Дуже ймовірно, що ця тривалість для різних людей різна.