«Я ні в що не вірю і прекрасно себе почуваю».
Більшість людей, яких ми знаємо, думають саме так. Ми повинні мати змогу відповісти: «Натомість я – християнин, і завдяки цьому моє життя стало кращим», проте ця відповідь рідко буває спонтанною.
Ми, безумовно, християни, однак що далі? Звідки така сором’язливість, коли необхідно це визнати?
На щастя, є діти, які ставлять безліч запитань: «Чому? Чому, мамо, я маю йти до церкви? Чому, тату, я маю приступати до першого Причастя? Чому я маю ходити на катехизацію?»
Утім уже більше немає батьків і навіть дідусів і бабусь, які змогли б дати правильну відповідь, не беручи до уваги звичного: «Тобі це не зашкодить!».
Часто ми навіть не усвідомлюємо, наскільки прекрасними є деякі речі, доки їх не втратимо. Це стосується дорогих людей чи здоров’я. Те ж саме стосується і християнства.
Усвідомити та зрозуміти – ось у чому суть. Ми більше не ставимо питань, вони незручні. Ліпше відкласти на потім. Однак коли настане це потім? Для чого тоді вірити в Бога?
Надто багато людей вважають Церкву своєрідною заправною станцією: вона має надавати нам конкретні послуги, коли в нас виникає така потреба. Кілька слів утіхи чи заохочення, визначені обряди, свято для дітей. Це ж нікому не зашкодить. Окрім того, у церкву ходять порядні люди. Для наших сучасників релігія перетворилася на щось віддалене і суто теоретичне. Життя – цілком інша річ. Життя – це тіло, кров, піт, руки, шлунок, діти, борги, хвороби і смерть. А релігія – це марево і балачки. І жахлива нудьга.
Професор П’єрджорджо Одіфредді, відома телегенічна особа, стверджує: «Навіть термін “кретин” походить від слова “християнин” (французьке crétin, chrétien), про що читаємо в Енциклопедії 1754 року: П’яніджані пише, що “таких осіб вважали простими і невинними через їхнє невігластво і відсутність глузду, які зумовили те, що вони виглядають зануреними в споглядання небесних справ”. Що ж, критика християнства могла б цим й обмежитись: тому що це – релігія для кретинів, отож вона не підходить тим, кому не пощастило бути ідіотом. Така критика могла б пояснити й успіх християнства: статистика засвідчує, що більшість людей у світі має інтелектуальний рівень, нижчий за середній, тому саме їхній дух ідеально підходить…».
З іншого ж боку, Христос сказав: «Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних» (Мт. 11:25). Християнство є найпростішим шляхом до істини і, як наслідок, до щастя. Можливо, цей шлях занадто простий, а ми з вами такі складні.
Христос також сказав: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!» (Мт. 11:28-30).
Християни не хочуть бути особливими людьми чи суперменами, вони просто прагнуть бути людяними особами, цілковито й абсолютно людяними.
Чи це так? Ця невелика книжечка спробує це довести. З безмежною простотою і покірністю.
Це тільки-но запрошення зупинитися ненадовго в «Ресторані Христа». Потім ми продовжимо шлях, без жодного страху.
Грем Грін написав курйозне оповідання:
Нарешті світ возз’єднався під єдиним проводом. Усі релігії було викорінено. Зникли всі християни, окрім кількох вірних, які залишилися з Папою. Було видано наказ про його арешт, а його особливі прикмети було розіслано по цілому світу. Папа мав постійно переїжджати з невеличкою валізою, в якій зберігалися всі його речі. Він подорожував під виглядом торгового агента.
В одному жалюгідному готелі в столиці Об’єднаного світу Папу впізнав портьє, який і видав його. Папу заарештували і привели до Президента Об’єднаного світу, який спокусливими пропозиціями спробував переконати його відмовитися від своєї дурної віри. Той лише похитав головою. Тоді Президент Об’єднаного світу почав погрожувати, кричати та підлещуватися. Всі спроби були марними. Папа був незворушним: «Я ніколи не зраджу Христа».
Тоді Президент відкрив одну з шухляд свого столу, дістав револьвер і власноруч убив свого останнього опонента.
Щойно тіло останнього Папи впало на підлогу, Президент відклав зброю і задумався. Подивившись на мертве тіло, він сказав: «І все ж він мав рацію. Не я, а Христос є Володарем Всесвіту». Так народився новий вірний.
*
Це не просто наукова фантастика. У Діях апостолів є символічний епізод: судді Синедріону «запалилися гнівом вони, та й радилися, як їм смерть заподіяти?… І встав у синедріоні один фарисей, Гамаліїл на ймення, учитель Закону, поважаний від усього народу, та й звелів на часинку апостолів вивести. І промовив до них: Мужі ізраїльські! Поміркуйте собі про людей цих, що з ними робити ви маєте…. Відступіться від цих людей, і занехайте їх! Бо коли від людей оця рада чи справа ця буде, розпадеться вона. А коли те від Бога, то того зруйнувати не зможете, щоб випадком не стати і вам богоборцями! І послухались ради його. І, покликавши знов апостолів, вибили їх, наказали їм не говорити про Ісусове Ймення, та й їх відпустили. А вони поверталися з синедріону, радіючи, що сподобились прийняти зневагу за Ймення Господа Ісуса…» (Дії 5:33-35,38-41).
Найцікавіше було згодом, адже вони «щоденно у храмі й домах безупинно навчали, і звіщали Євангелію Ісуса Христа».
Дотепер, попри всі спроби, ніхто не зміг їх зупинити.