Адже на цьому історія Христа не завершилася.
У часи антирелігійної пропаганди в Росії на одній із зустрічей народний комісар блискуче представив остаточну перемогу науки. Відбувались перші космічні польоти. Утішався велетенською славою космонавт Гагарін. Повернувшись на землю, він підтвердив, що бачив прекрасне чисте небо, а от Бога ніде не бачив. Комісар на завершення свого виступу зробив висновок про остаточну поразку релігії. Люди в залі загомоніли. Зустріч завершувалась.
«Чи є якісь запитання?»
Із глибини залу один старенький, який уважно слухав доповідача, сказав тихенько: «Христос воскрес». – Його сусід повторив трохи голосніше: «Христос воскрес!»
Інший встав і ще голосніше промовив ці слова, потім ще хтось і ще хтось.
Урешті їх підтримав зал: «Христос воскрес!»
Знітившись, переможений комісар вийшов.
Незалежно від усіх доктрин і дискусій, існує незаперечний факт. Щоб його описати, досить однієї короткої фрази: «Христос воскрес!» У цьому – ціле християнство. Один факт, і жодним чином не можемо його заперечити. В історії людства є розрив: у чітко визначений час, у добре відомому місці. Філософи можуть оминути цей факт мовчанкою. Проте немає інших слів, які могли б надати людству такий імпульс: Христос воскрес.
Перші християни, попри бажання вірити у воскресіння, ніколи про нього не розповідали. Це було очевидно і не потребувало жодних доказів. Навіть найбільш скептично настроєні опоненти були змушені визнати, що дещо надзвичайне й унікальне змішало карти на столі та змінило плани людства.
Без воскресіння дуже складно пояснити, як апостоли повернулися до віри в Христа після Його катастрофічної смерти; чому вони почали так ревно проповідувати, що Він воскрес. Лише той факт, що вони покинули Його перед смертю, свідчить про те, що вони не були фанатиками чи жертвами промивання мозку.
Без воскресіння неможливо пояснити, як апостоли, яким спочатку забракло мужности померти за Христа, потім з готовністю приймали мученицьку смерть.
Як пояснити навернення св. Павла та все те, що він зробив для поширення християнства, якщо ми не повіримо в те, що він справді побачив воскреслого Христа?
Той факт, що багато людей після знайомства з апостолами сприйняли їхні слова і повірили їм, означає, що вони визнали їх такими, які заслуговують довіри.
«Що ж мало трапитися таке надзвичайне, що бідні залякані люди, на яких тодішня влада фактично відкрила полювання, припинили боятися і бути готовими на все? Що ж вони пережили таке грандіозне, що їхній страх перетворився на палку мужність? Що могло зумовити таку масштабну зміну, що вони стали готовими спокійно прийняти найстрашніші муки і смерть? Вони чудово усвідомлювали результати свого рішення. Вони бачили, що спіткало їхнього Вчителя. І попри це все страх раптом зник. Ситуацію не змінили навіть повторні арешти, погрози та побої.
Єдиною правдоподібною гіпотезою є те, що Ісус насправді повернувся до них воскреслим. Це єдине, що може пояснити таку раптову і вражаючу переміну. Якщо вони потім не погоджувалися зректися слів про те, що вони побачили і до чого доторкнулися своїми руками, якщо їх не могли переконати жодні тортури, то це означає, що вони мали бути твердо переконані і що це було правдою.
Це означає, що вони вважали те, що відбулося, та отриману місію важливішими за всі свої блага, особисті почуття і навіть за своє життя (не кажучи вже про життя рідних і близьких, яких вони в будь-якому разі наражали на ризик, скруту і випробування).
Важко віднайти інше фактичне пояснення цієї єдности свідчення. Потрібно визнати, що моральна постава, яку продемонстрували ці свідки, є безпрецедентним аргументом, який заслуговує довіри.
Загальна історіографія (і навіть судові процеси) ґрунтується на свідченнях, називаючи «точними, правдоподібними і реальними» ті події, які підтверджують одностайні свідчення. Повторюю: друзі Ісуса свідчили узгоджено, ризикуючи життям, йдучи проти себе самих. А це значно збільшує їхню достовірність, позбавляючи її будь-яких сумнівів. Жодна історична подія, яку вважають хрестоматійною, не була підтверджена такою потужною аргументацією. Ніколи. Ніким» (Антоніо Соччі, Дослідження про Ісуса, 268-269).