Якось Христос сказав загадкові слова: «Блаженний, хто через Мене спокуси не матиме!» (Мт. 11:6). Дивне блаженство: не треба ставати жертвою переслідувань, жити в мирі, убогості та праведності, щоб отримати надію на спасіння. Достатньо не спокушатися Ним. Проте, щоб по-справжньому і чесно не спокуситися Христом, потрібно йти разом з Ним, «наслідувати» Його. Не спокуситися Ним передбачає постійну екзистенціяльну зміну напряму руху. Ісус провокує, Він дуже вимогливий, Він стає причиною кризи та постійних перемін.
Важливим є саме те, як Христос змінює наше життя. Ми повинні особливо наголосити на цьому: наслідувати Ісуса означає змінити своє уявлення про Бога, інших, світ та про самих себе. На відміну від поширеної тепер точки зору, це – інший стиль життя та смерти.
Це таїнство «навернення», про яке йдеться в діялозі між одним чоловіком, який щойно навернувся, та його невіруючим другом:
- «Так ти увірував в Ісуса Христа?».
- «Так».
- «Значить ти знаєш про Нього багато цікавого. Де Він народився?».
- «Я не знаю».
- «А в якому віці Він помер?».
- «Не знаю».
- «А скільки проповідей Він виголосив?».
- «Я не знаю».
- «Я б сказав, що цього замало, як для того, хто стверджує, що навернувся й увірував у Христа!».
- «Ти правий. Мені дуже соромно, що я так мало про Нього знаю. Проте одне я знаю точно: три роки тому я був пияком. У мене були величезні борги. Моя родина ледве животіла. Моя дружина та мої діти боялися мого повернення додому. Я вже більше не п’ю; у нас немає боргів; наша квартира перетворилася на домівку щастя; а мої діти щовечора з нетерпінням чекають на моє повернення. Все це я отримав завдяки Христові. Ось і все, що я знаю про Нього!».
*
Пізнати означає змінитися завдяки тому, що ти знаєш. В одному листі ап. Павло так описав свій досвід: «Я розп’ятий з Христом. І живу вже не я, а Христос проживає в мені» (Гал. 2:19-20).
У цих словах Павла нас цікавить не їх богословське значення, а досвід, який у них прихований. Який досвід Христа пережив св. Павло? Він не знав Його особисто, тобто він був у такому ж становищі, як і ми, адже ми теж ніколи не бачили і не чули Христа. Павло пережив глибокий внутрішній досвід Ісуса, досвід, який повністю змінив його життя. Те, що передувало цьому досвіду, він уже не вважав справжнім життям.
Зараз ми лише на початку цього шляху: на нас чекає дуже багато роботи. Одна історія попереджає нас: «А Ісус у силі Духа вернувся до Галілеї, і чутка про Нього рознеслась по всій тій країні. І Він їх навчав по їхніх синагогах, і всі Його славили. І прибув Він до Назарету, де був вихований. І звичаєм Своїм Він прийшов дня суботнього до синагоги, і встав, щоб читати. І подали Йому книгу пророка Ісаї. Розгорнувши ж Він книгу, знайшов місце, де було так написано: На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених, щоб проповідувати рік Господнього змилування. І, книгу згорнувши, віддав службі й сів. А очі всіх у синагозі звернулись на Нього. І почав Він до них говорити: Сьогодні збулося Писання, яке ви почули!» (Лк. 4:14-21). Почувши це, всі в синагозі наповнилися гніву…
*
Написано, що в Назареті Ісус не зміг учинити багато чудес. Те, що всі добре знали Христа та Його родину, заважало місцевим жителям увірувати. Христос підсумував це словами, які стали легендарними: «Жаден пророк не буває приємний у вітчизні своїй».
Цей епізод, про який ідеться в четвертому розділі Євангелія від Луки, завершується урочистою і страшною фразою: «Але Він перейшов серед них, і віддалився».
У цьому принаймні можна не сумніватися: Ісус з Назарету пройшов серед людей. Усе, на що вони спромоглися, так це вбити Його. Проте минуло двадцять сторіч, а християни продовжують говорити про Нього. Не можна закрити Бога в гробниці, як зранку неможливо зупинити схід сонця.
*
Коли Ісус Христос вознісся на небо, то подивився вниз і побачив, що цілий світ був у темряві, лише кілька маленьких вогників сором’язливо блимали в Єрусалимі.
Архангел Гавриїл, який прибув прийняти Христа, запитав: «Господи, що це за вогники?». «Це – Мої учні з Моєю матір’ю, які тримають запалений вогонь, бо це Мій план, згідно з яким Я зішлю їм Свого Духа і цей вогонь пошириться по цілому світі, перетворившись на велике вогнище, яке поступово запалить усіх людей любов’ю».
Гавриїл зауважив: «А якщо план не запрацює?».
Ісус, після короткої паузи, відповів: «У Мене немає іншого плану…».
Християни знають, що вони – маленькі вогники, які палають у нічній темряві. Але вони також знають, що вони є частиною Божого плану. І вони потрібні Йому. Адже іншого плану просто немає.