Велика тайна Святого Письма полягає в тому, що воно передає нам саму присутність Бога. «Моя особа, я подаю її в тексті», – каже Талмуд у мідраші (юдейському коментарі) про Десять заповідей. У цьому є захоплива правда: незважаючи на убогість та обмеженість людської мови, якою послуговувались біблійні автори, Святий Дух, який провадив їх, зробив з їхніх слів засіб, за допомогою якого Бог справді єднається з нами з усією любов’ю, мудрістю та силою. Як у смиренній людській природі Ісуса «живе вся повнота Божества» (Кол. 2:9), так і тексти Святого Письма в таємничий спосіб передають щось від самої Божої присутности. Перш ніж стати прекрасним коментатором Святого Письма, який живив своїми роздумуваннями усе Середньовіччя, святий Августин упродовж довгого часу не терпів біблійної мови. Він вважав її різкою та грубою порівняно з мовою класичних авторів, якими він захоплювався. Але одного дня, завдяки повчанням святого Амвросія Міланського, він, врешті, відкрив багатства мудрости та любови, приховані в Біблії.
Уся юдейська традиція, як і християнська, досвідчила це. Зрозуміло, не потрібно створювати культу тексту, але було б шкода розглядати біблійний текст, як звичайний – без віри, що дозволяє нам досвідчити його як найкраще місце, де Бог справді стає присутнім у нашому житті й передається нашим серцям.
Як наслідок, коли ми з вірою дозволяємо словам Писання оселитися в наших думках і проникнути в наше серце, відбувається таємниче передавання божественної присутности. Бо Бог перебуває у Своєму слові.
У нашому випадку так є не завжди: ми дуже рідко перебуваємо вповні в словах, які кажемо. Иноді вони поверхневі, навіть неправдиві. Коли я кажу комусь «Я тебе люблю», я можу перебувати в цих словах, надати їм усієї ваги моєї свободи, мого залучення, моєї вірности. Але ці ж самі слова можуть бути брехнею і насправді лише означати: «Я хочу трохи покористуватися тобою!» Але Бог є правдою, Він вповні перебуває в кожному зі Своїх слів. Прийняти в нашому серці слово означає, отже, прийняти присутність Бога, щиру і справжню любов, яку Він відчуває до нас.
Слухання слова дарує нам інтимні стосунки з Богом. У житті подружжя ділення й обмін словами створюють інтимність, простір сопричастя, взаємного дару, який иноді довершується взаємним даром тіл. Так само слухання слова, його відлуння в нашому серці, молитовна відповідь, яка виходить з нього як наслідок, сприяють появі простору справжньої інтимности між Богом та кожним вірним. На мій погляд, це засадничі слова, особливо для осіб, що обрали целібат задля Царства Божого. Моменти lectio divina є необхідними й обов’язковими для творення й поглиблення справжньої люблячої інтимности з Богом, без якої богопосвячене життя втрачає увесь свій смисл. Ніхто, хто обрав целібат задля Царства Божого, не може довго триматися без старанної практики lectio divina, що перетворює богопосвячену людину на невісту слова.
Роздумування над Святим Письмом є засадою усього справжнього християнського молитовного життя. Через роздумування Бог промовляє до нас і пробуджує в нас відповідь. Так починається діалог молитви. Дуже гарним у Святому Письмі є те, що Бог не лише звертається до нас різноманітними способами, але й дає нам слова, щоб відповісти Йому. Нам потрібно знайти слова, щоб говорити з Богом. Ті слова, які ми вживаємо спонтанно, звичайно ж, мають своє значення, але Святе Письмо пропонує нам також свої вислови і свою мову звертання до Бога, стаючи таким чином учителем нашої молитви. Яким прекрасним подарунком для нас, наприклад, є псалми як опора для нашої молитви. Вони – людські й духовні одночасно, у них ми знаходимо усі почуття, які може пізнати людське серце: скорботу, тривогу, спокусу бунту, але й мирну довіру, сподівання та найбільшу радість. І вони завжди вводять нас у довіру й подяку.
Що більше наша молитва живитиметься Святим Письмом, то більш правдивою та плідною вона буде і водночас справді людською і здатною привести нас до сопричастя з незбагненною тайною Бога. Що більше Святе Письмо перебуватиме в нашій пам’яті та нашому серці, то легше нам буде досягти постійної молитви, до якої ми покликані: «Безперестанку моліться!» (1Сол. 5:17).
Слово і розпізнання
«Для моєї ноги Твоє слово світильник, то світло для стежки моєї», – каже Псалом 119. Зустріч із Божим словом є життєдайною також тому, що лише вона може виявити найглибшу правду нашого життя. Сила розпізнання, властива Божому слову, добре показана в одному з уривків Послання до євреїв: «Бо Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця. І немає створіння, щоб сховалось перед Ним, але все наге та відкрите перед очима Його, Йому дамо звіт!» (Євр. 4:12-13).
Слово – як дзеркало, що дозволяє людині істинно пізнати себе як у доброму, так і в злому: воно викриває наші компроміси з гріхом, нашу двозначність, нашу неєвангельську поведінку, але воно виявляє також найкраще в нас, щоб звільнити і заохотити його. Воно проходить до розділення душі й духа, инакше кажучи, воно дозволяє розрізнити те, що є психічною побудовою (що залежить від нашої пораненої людської природи), і те, що йде від динаміки любови. Використовуючи образ дзеркала, апостол Яків запрошує нас заглядати в слово Боже, яке він називає «досконалим законом волі», щоб дотримуватися його і знайти щастя, виконуючи його (див. Як. 1:25).
Постійне звертання до слова Божого викликає в нас спасенні кризи, воно чинить «суд» (krisis – грецьке слово, що часто зустрічається в Євангелії від Івана). Ні, не задля осудження, а задля навернення і спасення. Я вважаю, що головною метою деяких уривків з Євангелія не є безпосередньо дати нам моральне повчання, яке можна було б застосувати за будь-яких обставин, а радше «ввести нас у кризу», струсонути нас і показати нам деякі типи поведінки, які видаються нам нормальними і в яких ми можемо замикатися. Я маю на увазі, наприклад, притчу про робітників у винограднику. Господар виноградника наймає їх від світанку до вечора і дає однакову платню усім: і тим, що працювали лише одну годину, і тим, що зносили тягар і спекоту днини, – викликаючи нарікання останніх (див. Мт. 20:1-16). Або ж такі слова: «А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу. А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому. А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну, іди з ним навіть дві» (Мт. 5:39-41).
Подібні уривки шокують нас, але це спасенне потрясіння, бо воно виявляє наші людські прорахунки, страхи, захисні механізми. Вони закликають нас попрацювати над самими собою й відкритися ділу благодаті, щоб звільнитися від своїх слабкостей: бути настільки вкоріненими в довіру до Бога, щоб ми більше не потребували все прораховувати або постійно захищатися, а потребували стати здатними любити за будь-яких обставин. Слово Боже допомагає нам поступово розвиватися, щоб перейти від нашої людської мудрости до Божої Мудрости.