Я хотів би завершити цей розділ про зустріч із Божим словом як найкращим місцем поради і духовного росту декількома більш практичними міркуваннями. У додатку до цієї книжки я також запропоную простий метод для застосуванння lectio divina.
Для того, щоб постійне читання Святого Письма було плідним, на мою думку, потрібно бути уважним щодо таких двох пунктів:
1 Читання повинно відбуватися в молитві: лише Святий Дух може дати нам зрозуміти глибокий та живий смисл Святого Письма. Смиренна, наполеглива, довірлива молитва є основою будь-якої екзегези.
2 Необхідно також вірити, що Бог справді хоче приєднатися до нас і говорити до нас особисто через Святе Письмо. І для цього зовсім не потрібно бути великим мудрецем. Свята Тереза з Лізьє не мала спеціальної богословської освіти (однак вона хотіла знати грецьку та давньоєврейську мови, бо її вразили відмінності в перекладі), та це не завадило їй мати глибоке розуміння деяких текстів Біблії. До речі, саме зі Святого Письма вона почерпнула всі великі духовні розуміння, завдяки яким вона стала Учителем Церкви.
«Саме Євангеліє понад усе підтримує мене під час моєї внутрішньої молитви, у ньому я знаходжу все, що є необхідним моїй убогій малій душі. У ньому я завжди відкриваю нове світло, прихований таємний смисл»[1].
Вона досвідчила це тому, що, попри свою глибоку довіру, відчувала велику спрагу правди і сильне бажання дозволити Богу навчати її.
3 Третьою умовою, яку ми вже згадували, є справжнє бажання навернення. Важливо хотіти, щоб зустріч зі словом навернула нас, викрила наш гріх, щоб ми полюбили Бога і ближнього більш справжньою любов’ю. Ключем до плідности lectio divina є бажання навернення. Боже слово читають не для того, щоб займатися духовним туризмом, опанувати біблійну культуру чи підготувати гарні проповіді, а для того, щоб застосувати це слово на практиці. Такий підхід до Святого Письма є типовим для Отців пустелі. Розповідають таку історію: «Хтось підійшов до авви Памво й попросив навчити його якогось псалма. Авва Памво став учити його Псалму 39, але заледве він вимовив перший стих: “Я мовив: Пильнувати я буду дороги свої, щоб своїм язиком не грішити“, як брат більше нічого не хотів чути. Він сказав: “Мені достатньо цього стиха; нехай Богові буде завгодно, щоб я мав силу вивчити його й застосовувати на практиці”. Дев’ятнадцять років по тому він усе ще намагався зробити це»[2].
Ми звертаємося до Святого Письма для того, щоб зустріч із ним стала подією, яка б змінила наше серце і наше життя. Читати слово означає наразитися на ризик: ризик, що воно змусить нас глибоко задуматися про нас самих, що воно скаже нам речі, які нам не дуже хочеться чути. Не ми працюємо над Біблією, а вона працює над нами.
Коли читаємо в такий спосіб, то иноді трапляються несподіванки. Деякі рядки зі Святого Письма не покидають нас тижнями: настільки ми відчуваємо, що вони вимагають негайного навернення та застосування на практиці. Я пригадую один день lectio divina, коли мене особливо вразили слова апостола Павла: «Від усіх бувши вільний, я зробився рабом для всіх» (1Кор. 9:19). Вони змусили мене міркувати впродовж багатьох днів: «Чи я справді вільний від усіх: вільний почуттєво, вільний стосовно думки иншого? І чи в щоденному житті я справді стаю слугою своїх братів та сестер?»
4 Инше зауваження: якщо це нормально й необхідно, щоб Святе Письмо промовляло до нас особисто, то потрібно також бути уважними, щоб наше читання Божого слова не було надто індивідуалістичним. Ми повинні зіставляти те, що сподіваємося там відкрити, із вченням Церкви і приймати його в сопричасті з усіма, хто поряд з нами складає Тіло Христове. Треба не забувати, що першим місцем отримання слова є літургійне життя Церкви. Якщо нам видається, що в тому чи иншому тексті ми відчуваємо поклик, адресований саме нам, і йдеться про вибір, який може серйозно позначитися на нашому житті, то завжди слід бути обачними і просити підтвердження у свого духівника.
Необхідно також уникати надто дослівного чи надто фундаменталістичного трактування Святого Письма, яке б нехтувало посередництвом розуму, богословського знання, церковного сопричастя. Зрештою, будь-яке розуміння слова повинно перебувати під контролем розуму, – але розуму не у вузькому раціоналістичному значенні, а розуму, відкритого до тайни, просвітленого вірою, – і в сопричасті з думкою Церкви.
[1] Sainte Thérèse de Lisieux, Œuvres complètes, uvres complutes (Повна збірка творів), Рукопис А, листок 83, зворотна сторона.
[2] Цитовано в гарному повчанні про lectio divina сестри Марії Паскаль, монахині цистерціанки.