Однак не всі мають таку думку. Багато психологів і психіятрів минулого рішуче би заперечили проти такого розуміння. Зигмунд Фройд, батько психоаналізу, і Дж. Б. Вотсон, творець біхевіоризму, вважали, що новонароджені приходять у цей світ «чистою дошкою», на якій згодом писатиме середовище. Для них немовля не мало жодних природжених рис особистости, які би відрізняли його від інших дітей. Воно не могло вирішувати незалежно, тому що не мало насправді жодної свободи вибору… жодної здатности зважати на свої обставини і раціонально реагувати на них. Вотсон навіть відкидав існування розуму, розглядаючи мозок як простий комутатор, що автоматично реагує на зовнішні стимули. Тому його систему мислення було названо «Психологією без розуму».
Вотсон нахвалявся впродовж 20-их років, що може навчити будь-яке немовля «стати фахівцем у тій сфері, яку я захочу обрати… лікарем, адвокатом, художником, торговцем, начальником і, так, навіть жебраком і злодієм». Він думав, що діти є просто «сирим матеріялом» для батьків, який вони можуть «ліпити так, як їм це до вподоби».
Таке переконання, що будь-яка поведінка спричинена, називається детермінізмом, і воно матиме для нас вагу в подальшому обговоренні. Уперше я почув про цю концепцію, навчаючись у магістратурі. Тоді я не прийняв її, і, безумовно, не вірю в неї тепер. Як християнський психолог, я завжди просіював створені людиною теорії крізь сито Святого Письма, і в цьому разі детермінізм зостався у висівках. Якби так було насправді, то ми не могли би поклонятися і служити Богові, добровільно виявляючи свою любов. Наче маріонетки на мотузці, ми просто реагували би на довколишні чинники.
Сьогодні стає зрозуміло, наскільки далекими від істини були ці класичні психологи в тлумаченні людської поведінки. Безсумнівно, вони правильно стверджували, що середовище має великий вплив на формування і кристалізацію нашої особистости, однак вони не змогли розпізнати нашої здатности думати, вибирати і реагувати відповідно до свого темпераменту. Ми – раціональні людські істоти, які здатні переважити власний досвід та зовнішні впливи. Очевидно, що при народженні, усі ми, за винятком ідентичних близнюків, цілковито різні. І як же безглуздо було дотримуватися протилежної думки. Якщо Бог робить кожну піщинку і сніжинку не подібною до іншої, то якою ж спрощеною буде думка, що Він масово виробляє маленьких людських роботів. Ми, врешті-решт, сотворені на Його подобу.
Згусток матерії? Чиста дошка? Маса протоплазми? Навряд! Індивідуальні відмінності в темпераменті можна спостерігати вже при народженні чи трохи згодом. В одному незвичайному біблійному тексті згадується вольовий темперамент дитини, яка ще не народилася. Буття (16:11) повідомляє про дивовижну розмову між ангелом Господнім і вагітною рабинею Авраама, Агар. Він сказав: «Ось ти зачала, і сина породиш, і назвеш ім’я йому Ізмаїл, бо прислухавсь Господь до твоєї недолі. А він буде як дикий осел між людьми, рука його на всіх, а рука всіх на нього. І буде він жити при всіх своїх браттях».
Чи не нагадує вам когось цей опис? Я, безперечно, зустрічав кількох таких диких людей за своє життя. У книзі Буття знаходимо ще один уривок, який розповідає про допологовий розвиток близнюків, Якова й Ісава. Один народився бунтівливим і суворим, а другий – таким собі маминим синочком. Вони змагалися ще до народження, і цей конфлікт тривав майже упродовж цілого життя (див. Бут. 25:22-27). Згодом Господь промовив фразу, яку можна вважати однією з найбільш таємничих і хвилюючих у Біблії: «Полюбив Я Якова, а Ісава зненавидів» (Рим. 9:13). Очевидно, Бог розпізнав бунтівливу природу Ісава ще до його народження і знав, що він не буде нечулий до Святого Духа[1].
Тепер психологи поведінки спостерігають та документують тонке розуміння, яке відоме зі Святого Письма вже тисячі років. Одне з найамбіційніших досліджень темпераменту немовлят тривало понад три десятиліття. Воно відоме як Нью-Йоркське лонгітудинальне дослідження. Про результати цього дослідження, яке очолювали психіятри Стелла Чес і Александер Томас, можна дізнатися з їхньої чудової книжки для батьків «Пізнайте свою дитину». Я дуже рекомендую її всім, хто цікавиться розвитком дитини.
На мою втіху, Чес і Томас виявили, що немовлята не тільки істотно відрізняються одне від одного в момент народження, але й що ці відмінності досить стійкі упродовж дитинства. І ще більший інтерес викликає те, що вони спостерегли три широкі категорії, або моделі темпераменту, згідно з якими можна класифікувати більшість дітей. Спершу вони виокремили «важку дитину», яка негативно реагує на людей, має сильні коливання настрою, нерегулярно спить і харчується, часто плаче і спалахує гнівом, коли невдоволена.
Вам це щось нагадує?
Другу модель темпераменту називають «легкими дітьми», яким властиве позитивне ставлення до людей, здатність легко пристосовуватися до нових ситуацій, регулярний режим сну і харчування і бажання приймати правила гри. Автори роблять висновок: «Такий малюк зазвичай є радістю для своїх батьків, педіятра і вчителів». Амінь.
Легку дитину я називаю «згідливою».
Третю категорію було названо «млявою» чи «боязкою». Такі малюки негативно реагують на нові ситуації і повільно адаптуються. Однак, їхня реакція менш інтенсивна, ніж у важких дітей, і вони схильні до регулярного режиму спання і харчування. Коли вони роздратовані чи невдоволені, то зазвичай уникають конфліктної ситуації і реагують лагідно, а не проявляють бурхливий гнів і непокору.
Не кожна дитина підпадає під ці три категорії, а лише приблизно 65%. Доктори Чес і Томас також наголошують, що немовлята мають усі людські риси від самого народження, відразу здатні спілкуватися зі своїми батьками і досліджувати довкілля. Я сумніваюся, що ця новина стане сюрпризом для більшости матерів, які попри все ніколи не вірили в теорію «чистої дошки». Розпитайте матір, яка виховала повну хату малюків. Вона розповість вам, що кожна її дитина мала інакшу особистість… інше «відчуття»… вже з тієї миті, коли вперше узяла її на руки. І вона каже правду.
Не дивно, що результати цього лонгітудинального дослідження так захопили мене. Вони підтверджують мої власні спостереження не тільки щодо чудесної складности людини, але й щодо категорій темпераменту, які окреслили доктори Чес і Томас. Попри це, на основні питання ще слід відповісти.
Що ми насправді знаємо про цих вольових і згідливих дітей? Якими стійкими є риси їхнього характеру, коли вони дорослішають? Який їхній підлітковий вік? Що думають батьки про їхнє виховання? Чи вольова дитина має переваги над згідливою в соціяльному житті, навчанні чи досягненнях на початку дорослого життя? Наскільки мені відомо, на ці питання ніхто не відповідав, позаяк ми тільки нещодавно визнали, що відмінності темпераменту існують. І саме цей дефіцит інформації змусив мене почати власне масштабне дослідження цієї теми.
Спершу було розроблено анкету для батьків. Заповнивши цей дослідницький інструмент, батьки надали широку інформацію щодо власного темпераменту і темпераменту своїх дітей. А саме, їх попросили оцінити кожного члена сім’ї за такою п’ятибальною шкалою: (1) дуже згідливий; (2) досить згідливий; (3) посередній; (4) досить вольовий; (5) дуже вольовий. Ми не намагалися дати хоч якесь визначення цим категоріям, тому що мене цікавили, передусім, дві крайності (категорії (1) і (5)). Інші висліди було проігноровано, за винятком почерпнутої демографічної інформації.
Тоді я поставив докладні питання про дітей і що думають батьки про їхнє виховання. Понад 35 тисяч сімей брали участь у дослідженні, і зібрана інформація була проаналізовано в Комп’ютерному центрі Університету Південної Каліфорнії. Здійснити цей аналіз допоміг мій добрий друг, доктор Малкольм Вільямсон, який спеціялізується на вимірюванні та статистиці. Ми згенерували цілу гору комп’ютеризованої інформації, яка би вмістилася в п’ять книжок такого розміру, однак тут ми розповімо лише про найважливіше. Дозвольте мені сказати, що це була захоплива подорож у природу людини, і я хочу висловити вдячність сім’ям, які поділилися досвідом зі мною. Я переконаний, що інформація, яку я дістав завдяки цим зусиллям, не відома більше ніде у світі.
Ми обговоримо ці знахідки в подальших двох розділах.
[1] Я визнаю, що з богословського погляду не все так просто. Якова не відкинув Бог, однак він, як Ісав, був грішний і непокірний. Хто з нас може пояснити суворіший Божий суд над одним із двох? Звертаючись до аналогії між Яковом та Ісавом та темпераментами дітей, я хочу пояснити, що вольову дитину не можна вважати злішою і безбожнішою від її згідливого брата чи сестри. Її схильність до непослуху може бути більшою, однак я, безумовно, не протиставляю їх як «добру» і «погану». Вони просто інакші, і з одною важче дати собі раду, ніж з іншою.