Усвідомлення власної влади, що так привабливе для дітей і решти людства, фактично, дуже небезпечне. Люди обманювали, експлуатували і вбивали, аби здобути його. І ті, хто домагався мети, часто гинули в його тенетах. Лорд Актон сказав: «Влада псує, і безмежна влада псує безмежно». Історія довела, що він мав рацію.
Найбільш кровожерливі люди, що жили будь-коли, були одержимі ненаситною жадобою до влади. Прагнучи підкорити світ, Адольф Гітлер розпалив пожежу, що забрала мільйони життів. Кажуть, що Йосип Сталін знищив від 20 до 30 мільйонів людей за свого жорстокого правління. Одного разу Сталін послав таємну поліцію до малого містечка, де він виріс, щоб убити вчителів, які навчали його в дитинстві. Уявіть собі цю жорстокість! Очевидно, він не хотів лишати жодних свідків своєї посередности на початку. Саме туди веде жадоба до влади, коли її лишити неприборканою.
Однак нас турбує не лише поведінка диктаторів і деспотів. Влада має негативний вплив усюди, куди приходить. Наприклад, я знав багато славетних лікарів і хірургів, які досягли величезної влади в медичній спільноті. Пацієнти обожнювали їх; медсестри їх боялися; колеги їх шанували; а друзі їм заздрили. Виглядало, що вони мали все. Але який вплив це пошанування мало на їхню особистість? Чи вони здобували смирення й покору, коли було заспокоєно їхнє самолюбство? Навряд! Частіше вони ставали більш інфантильними у своїх вимогах, або оберталися на тиранів і розчавлювали всіх, хто траплявся їм на шляху.
Відомі лікарі не єдині, у кого виникають проблеми з надміром влади. Те саме можна сказати про успішних акторів, музикантів, священиків, юристів і військових генералів у часи війни. Ознайомтеся з історичними портретами великих генералів на кшталт Джорджа Паттона чи Дугласа Макартура. Переважно вони були гордими й зарозумілими чоловіками. Розповідають, що пихатий британський генерал, Бернард Монтгомері виголошував промову наприкінці життя. Він сказав: «Ви пригадуєте, коли Бог сказав Мойсеєві в пустині – і я гадаю, що правильно – хто, крім великих полководців, насмілиться критикувати слова Самого Господа?»
Відомо, що президенти Сполучених Штатів також надто поважно ставилися до себе, і Ліндон Джонсон був серед гірших. За час свого перебування в Білому Домі він був справжнім владолюбцем, тероризуючи своїх помічників за найменші помилки та недогляди. Наприклад, мені розповідали, що він розлютувався, коли вони забули поповнити запаси президентського літака кореневим пивом, його улюбленим безалкогольним напоєм.
– Немає пива? – кричав він своєю протяжною техаською говіркою, – що це означає, що немає кореневого пива??!
Він не міг повірити, що комусь вистачить сміливости ігнорувати такі його примхи. Цікаво, що п’ять президентів Сполучених Штатів у двадцятому столітті здобули цілковиту перемогу на виборах і отримали відповідні повноваження. Однак не важко передбачити, що всі п’ять незабаром пережили велику кризу. Гардинг і скандал «Типот-доум»; Рузвельт і фіяско у Верховному Суді; Джонсон і В’єтнамська війна; Ніксон і Вотергейт; і Рейган і зв’язок з «Іран-контрас». Раз у раз історія демонструє деструктивну природу чистої влади. Приповісті 27:21 стверджують: «Що для срібла топильна посудина, і горно для золота, те для людини уста, які хвалять її».
Чак Колсон пережив Вотергейтський скандал, який призвів до відставки президента Річарда Ніксона. Будучи високим посадовцем у Білому домі в епоху, коли президентський вплив був найбільшим, Колсон знав, як використовувати владу. І він дуже охоче надуживав нею. Він працював за кілька кроків від Овального кабінету, і його накази мали силу президентських. Одним телефонним дзвінком він міг послати бойовий загін у будь-який куточок світу. Він міг розпорядитися, щоб за кілька хвилин президентський гелікоптер приземлився на галявину перед Білим домом і повіз його туди, куди він забажає. Він обговорював питання світової ваги з радянською владою і нашими союзниками. Так, Чак Колсон пізнав смак політичної влади у всій її славі, і його падіння з цього високого крісла було одним із найдраматичніших в американській історії.
Після визнання винним у Вотергейтському скандалі, Колсона засудили до двох років позбавлення волі у федеральній в’язниці на території Виправно-трудового табору Максвела у Флориді. Після прибуття, цього гордого державного лідера раз по раз позбавляли гідности. Його роздягли, обшукали і посипали засобом від вошей. Його помістили у восьми-футову камеру зі смердючим відкритим туалетом. Що дві години приходив охоронець і світив ліхтариком йому в очі. Колсон, який спілкувався з прем’єр-міністрами, імператорами й принцами, тепер жив і працював з ґвалтівниками, вбивцями, злодіями і розбещувачами неповнолітніх. Він був цілковито безвладним упродовж семи місяців.
І як же вражає те, що Чак Колсон вирішив не поновлювати своєї влади після звільнення з тюрми. Він міг повернутися до своєї юридичної практики в Нью-Йорку, де мав би шестизначні прибутки, яхту та інші атрибути розкоші. Натомість він заснував Товариство допомоги ув’язненим, щоби допомагати злиденним цього світу. Навіщо йому здалося таке самозречення?
Тому, що він знайшов «вищу владу» в особистому зв’язку з Ісусом Христом. Він кардинально змінив його життя. Я щиро захоплююся цим чоловіком і маю честь називати його своїм другом.
Якщо ви поговорите з Колсоном нині, то він попередить вас про небезпеки влади. І він знає їх. Вона майже знищила його. Він також розповість вам, як маніпулював наївними християнами, будучи в Білому Домі. Він засліплював їх президентською владою і впливав на них заради власної політичної мети. Зрештою він нагадає вам, що Ісус прийшов без влади і послідовно заперечував проти бажання Своїх учнів здобути її. Ісус навчав їх: «Хто бо найменший між вами всіма, – той великий!» (Лк. 9:48).
Можливо, ви вже побачили, як ця дискусія щодо президентської політики і професійної гордости пов’язана з дисципліною дітей, однак дозвольте мені пояснити. Якщо влада може бути деструктивною для зрілих дорослих, які думають, що здатні впоратися з нею, то уявіть собі, що вона зробить з малою дитиною. Згадайте трирічного хлопчика на велосипеді, про якого йшла мова в другому розділі. Він уже здобув фактичну незалежність від матері. Він тільки-но вийшов з немовлячого віку, але вже сам собі пан. Це досить п’янка річ для дитини в три фути заввишки. Як він вирішить скористатися цією владою? Передусім, він наполягав на тому, щоб їздити на своєму триколісному велосипеді по проспекту, повному руху. Йому пощастило, що цей перший смак свободи не коштував йому життя під колесами важкого автомобіля. Звісно, у подальші роки на нього чекають інші небезпеки.
Одна з характерних рис тих, хто здобуває владу дуже рано, є цілковита зневага до будь-яких повноважень. Вона поширюється на вчителів, священиків, полісменів, суддів і навіть Самого Бога. Така особа ніколи не визнавала батьківського проводу вдома. Чому ж вона має скорятися комусь іншому? Для бунтівливого підлітка звідти лише один короткий крок до надуживання наркотиками, сексуальних експериментів, втечі і так далі. Уже тільки сам процес раннього здобуття влади призвів до безлічі жертв.
То що ми тоді рекомендуємо? Чи мають батьки берегти кожну крихту влади якомога довше? Ні! Попри всі ризики, самовизначення – це основне людське право, і ми мусимо систематично надавати його своїм дітям. Позбавляти цієї свободи надто довго означає підбурювати їх до революцій. Мій добрий друг, Джей Кеслер, спостеріг, що Матір Англія припустилася саме цієї помилки зі своїми дітьми – американськими колоніями. Вони виросли і стали бунтівливими «підлітками», які вимагали свободи. Однак вона попри все відмовлялася звільнити їх, і тому пролилася непотрібна кров. На щастя, Англія засвоїла цінний урок з цього болісного досвіду. Уже за 171 рік вона погодилася на мирне і впорядковане передання влади іншому бунтівливому нащадку на ім’я Індія. Революції вдалося уникнути.
Отже, ми, батьки, маємо таку мету: не віддавати владу надто рано, навіть якщо діти щодня ведуть нас на поле бою. Матері, які припускаються цієї помилки, мабуть, є найнещаснішими істотами на землі. З іншого боку, ми не повинні зберігати батьківську владу надто довго. Якщо ми відмовимося віддати це кермо добровільно, у нас вирвуть його з рук. Надання самовизначення мусить крок у крок збігатися з настанням зрілости, кульмінацією якого має стати повне звільнення на початку дорослого життя.
Звучить легко, чи не так? Усі ми мудрі. Я вважаю це впорядковане передання влади одним із найделікатніших і найважчих обов’язків у всій царині батьківства. Практичні поради ми обговоримо в подальших розділах.