Тепер ми хочемо обговорити проблему батьківського виснаження і його впливу на матерів та батьків молодих дітей. Хронічна перевтома стала буденним явищем для більшости батьків у Північній Америці, і її наслідки важко переоцінити. Безумовно, що найкраща книжка, яку я читав на цю тему, – це «Батьківське виснаження» докторів Джозефа Прокачіні і Марка Кіфабера[1]. Автори описують, як батьки марнують свої сили і врешті-решт зазнають невдачі, виконуючи завдання, яке турбує їх найбільше: виховання здорових і відповідальних дітей. Якщо ви на власній шкурі відчули важкий тягар батьківства, то я раджу вам придбати і прочитати цю книжку. Тим часом дозвольте мені широко окреслити її основне послання і додати кілька власних думок.
Мабуть, не дивно, що найімовірнішими кандидатами на раннє виснаження є батьки, що безмежно віддані своїм дітям. Урешті-решт, якщо немає «снаги», то не буде й виснаження. Ці ревниві й завзяті матері та батьки твердо прагнуть забезпечити всі переваги й можливості майбутньому поколінню з найперших днів дитинства. Саме туди рветься їхнє серце. Саме про це вони турбуються найбільше. Їхня відданість спонукає їх до нібито невеликих жертв заради дітей. Часто вони позбавляють себе розваг, відпочинку і романтичних зустрічей, які змусили б їх покинути дім. Навіть давні друзі, з якими вони любили спілкуватися, тепер дістають надумані виправдання або цілком позбавлені їхньої уваги.
Маніякальне батьківство
Усе зосереджене на дітях. Вони часто навіть не хочуть лишати дітей з нянькою, якщо це не на кілька хвилин. Навіть сама Матір Тереза не досить компетентна, щоб доглянути дітей увечері. Такі батьки ніколи не простять собі, якщо станеться щось, поки вони будуть легковажно розважатися чи веселитися. Уявіть, що відчують вони, коли почують через систему місцевого сповіщення: «Увага! Чи не могли би пан або пані Джонсон підійти домашнього телефону? Ваша нянька хоче дізнатися, де лежить вогнегасник». О ні! Розваги не вартують цього. Вони радше залишаться вдома.
Инколи вибірковість щодо маляти поширюється навіть на бабусь і дідусів, яких така ситуація неймовірно ображає. Вони нагромадили 25 років батьківського досвіду, і все одно їм не довіряють онуків навіть на один вечір. Розпечений до білого гнів відокремлює покоління, і його запам’ятають на решту життя. Попри це, батьки терплять і намагаються ізолювати себе ще більше.
В інших випадках бабуся і дідусь просто не здатні підставити плече. Вони можуть жити за тисячу миль і приїздити в гості раз чи два на рік. Але будьмо чесними. Деколи бабусі просто не хочуть зайвих турбот. Вони цілковито заклопотані власною кар’єрою.
Якщо бабуся не буде досить обачною, то вона також виснажить себе і повернеться у свою гойдалку. У будь-якому разі вона не зможе надати такої ж допомоги своїм дітям, як у минулі століття. Велика сім’я зникла, і молода матір тепер ізольована й самотня. Може минути два, чотири чи навіть десять років, а вона далі виховуватиме дітей без значної перерви. Вона відчуває, що все це невелика жертва заради такої чудової мети. Але все-таки її світогляд спотворений. Рутинні події світу витлумачуються в одновимірній системі цінностей. Усе, що може мати хоч якийсь шкідливий вплив на її дітей, починає глибоко тривожити її, а це призводить до надмірної збудливости й конфлікту. Наприклад, дрібні дитячі сутички в околиці або пусті зауваги членів церкви можуть викликати навдивовижу гарячу реакцію. І нехай допоможе Господь учителю або працівникові недільної школи, які не виправдали сподівань!
Маніякальне батьківство також може бути деструктивним для подружжя, особливо, коли воно властиве одному з батьків. Якщо це матір, то вона може цілковито присвятити себе дітям і не залишити нічого для чоловіка. Він переконаний, що вона трохи схибнулася на материнстві, і може навіть ревнувати дітей, позаяк вони забрали її від нього. Вона, зі свого боку, зневажає його егоїзм і стає єдиним захисником та опікуном їхніх дітей. Таким способом вони вганяють між себе клин, який одного дня може зруйнувати сім’ю.
[1] Joseph Procaccini and Mark W. Kiefaber, Parent Burnout, New York: Doubleday & Company, Inc, 1987.