За два роки до смерти мій батько поділився тим, що зрозумів через молитву та читання Біблії. Він не дуже хотів розкривати подробиць, але я вмовив розповісти цю історію. На мене вона справила велике враження, майже як божественний указ про потребу нашої співпраці в напрямі реалізації дуже важливого проекту. Він квапився зізнатися в побоюванні того, що я його неправильно зрозумію. Він нікому не хотів казати про одкровення страху, остерігаючись хибного трактування слів.
Таке побоювання було незрозумілим. З дитинства я знав, що коли Бог «говорить» до Тата, я повинен звертати увагу. Цього чоловіка та Господа поєднували незвичайні відносини. Дуже часто такі відносини передбачали молитву та спілкування, які тривали від чотирьох до шести годин і були насамперед присвячені священству та тим, кого він любив. У містечку, де я ходив до початкової школи, батька знали як «чоловіка з витертими носками на взутті». Він так багато часу стояв на колінах, що протирав носки на взутті перед стоптуванням підошов. Тому Джеймс Добсон-старший та Господь мали надзвичайні відносини. Якщо Бог відкриває призначення Своєму вірному слузі, то це неабияка подія.
Але яке одне завдання ми мали на двох? Жоден із нас не знав відповіді на таке запитання, і ми не дуже сильно переймалися з цього приводу. Натомість наполегливо працювали над книжкою «Сім’я в небезпеці», але навіть подумати не могли, що це може стосуватися одкровення. За кілька місяців у нас накопичилося багато запитань на тему «Те, що я не розумію про Господа».
Саме тоді в мого батька стався перший напад, тоді, коли я був у Сан-Антоніо. Ця тривожна телефонна розмова ще досі відлунюється в моєму серці. «Твій батько помирає. У нього аритмія та гіперемія, а отже, є неминучим інфаркт міокарда. Ми не думаємо, що він доживе до ранку. Приїжджай якнайшвидше!»
Двоє друзів відвезли мене в аеропорт, де вже чекала дружина. Ще дорогою до Сан-Антоніо Господь промовляв до мене. Його голос був нечутним, він не супроводжувався ні димом, ні вогнем. Навіть не можу пояснити, яким чином я його чув. Але я знав, що Бог нагадує про Своє одкровення моєму батькові, і тоді цей голос сказав: «Ти маєш намір написати книжку для чоловіків та батьків, в основі якої буде покладено життя твого батька. Тебе надихатимуть його цінності, відданість, послух Мені. Це саме та справа, про яку Я говорив два роки тому».
Ми летіли з Сан-Антоніо до Канзас-Сіті і знали з Ширлі, що про стан батька стане відомо, тільки-но ми зійдемо на термінал. Якщо моя мати приїде в аеропорт, це означатиме: батька вже немає. Але якщо ні, то вона перебуватиме біля нього в лікарні. Ми вийшли з літака і з затамуванням подиху дивилися на натовп, де, на наше щастя, матері не помітили. Натомість нас зустріла дружина ректора коледжу, де батько працював. І вона усміхалася.
«Вашому батькові набагато краще, – повідомила жінка. – Він чекає на вас у лікарні».
Я завжди буду вдячним за ту безцінну можливість побачити свого батька живим знову, – щоб висловити ті слова вдячности та любови, які ми рідко встигаємо сказати вчасно. Я стояв біля його ліжка в палаті. Там, серед сигналів осцилографа та баночок із глюкозою, я гладив ці делікатні руки митця, які любив із раннього дитинства. Батько був спокійним та при пам’яті, не виглядало, що він помирав.
Тоді я розповів йому про послання Господа дорогою до аеропорту. Я пояснив, що батько вже виконав своє призначення: це 66 років чесности, відданости та любови. Я бачив його з дитинства вдома, і тоді неможливо було приховати свою справжню сутність. Я ніколи не бачив, щоб він погоджувався на компроміс зі злом чи відмовлявся від віри, яка стала змістом його життя. Його характер виявився своєрідним маяком, освітлюючи мій шлях та вказуючи на пастки, в які потрапляло так багато друзів.
«Дякую тобі, Тату», – сказав я з хвилюванням.
Він усміхнувся, і я тихенько вийшов із кімнати. Хоча минуло кілька місяців від того часу та його вже немає серед живих, я пригадав цю розмову, коли почав свою частину спільної праці. Сьогодні 24 травня, і йому би виповнилося 68 років, тому це слушна нагода описати цінності, які він відстоював.
У цій книзі в жодному випадку я не збираюся описувати біографію свого батька. Задум видання виник за три роки до смерти такої рідної людини. Я попросив Господа як особливу послугу відкрити Його послання до християнської сім’ї.
Я молився: «Поки говоритиму, писатиму та намагатимуся вплинути на чоловіків, жінок та дітей, я хочу знати, що саме Ти хочеш передати через мене. Чому я повинен залежати від незміцнілих розуміння та мудрости, коли я можу використати знання Творця сімей? Скажи, про що саме Ти хочеш почути від мене».
Я знову відчув ці тихі моменти усвідомлення, коли знав: Господь промовляє до мене. І повинен наголосити: принаймні для мене ці приклади безсумнівного Божого провідництва є відносно рідкісними. Частіше я дізнавався про Його волю через обставини, послані провидінням, чи знаки, чи завдяки чомусь іншому. Але подекуди Він виявляв бажання звертатися просто до мене.
Саме таким випадком була відповідь на мою молитву про мудрість та далекоглядність (хоча зараз встановлення такого зв’язку між подіями може виглядати виявом пихатости та самовдоволености). Але це була відповідь Бога, яку я зрозумів так: «Якщо Америка подолає нинішні значні стреси та зможе протистояти небезпеці, це станеться тому, що чоловіки та жінки знову поставлять свої сім’ї на перше місце в системі цінностей, присвятять трохи часу та сил родинам!».
Я слухняно передаю почуте від Бога за кожної слушної нагоди протягом останніх двадцяти років. Я говорю про це на радіо, телебаченні, передаю цю думку в аудіокасетах та фільмах. Минув час, і нарешті я прагну про це розповісти більше.
Я описав задум своєї книжки і хочу поділитися тим, що вона означає для мене. Підозрюю, письменники також часто пишуть нові рукописи так само, як найбільший американський автоконцерн виробляє нову модель машини. Тоді просто відбувається штампування моделі, і вона не є важливішою від попередньої чи наступної. Однак відчуваю, що моє звернення до людей є найважливішою темою, якої колись торкався, і тому, напевно, є життєвим призначенням. Західний світ опинився на великому роздоріжжі своєї історії. Думаю (і це базується на досвіді) продовження життя на землі залежатиме від наявности чи відсутности чоловічого управління в мільйонах домів.
Чому чоловіки відіграють таку велику роль у розвитку культури? Бо жодне суспільство не може сприйматися важливішим, ніж стабільність кожної окремої сім’ї, і виглядає, що жінки краще розуміють це, ніж чоловіки. Розглянемо докази. Хто читає книжки про сімейне життя? За статистикою вісімдесят відсотків становлять жінки. Хто відвідує семінари про важливість сімейного життя? Здебільшого жінки. Хто приходить на біблійні заняття, присвячені розумінню сім’ї згідно зі Святим Письмом? Кількісно жінки переважають чоловіків із великим відривом. Хто слухає сімейні радіопрограми та записи про шлюб та батьківство? Знову-таки жінки.
Хочу сказати, що жінки-християнки здебільшого вже мотивовані зберігати свої сім’ї. І також прикро, але мусимо визнати: жінки часто знають більше, ніж їхні чоловіки, про роль, яку Бог відвів представникам сильної статі. Я одержую велику кількість листів від сотень жінок із одним і тим самим запитанням:
«Мій чоловік не хоче виконувати роль духовного лідера в нашій сім’ї. Він не розуміє моїх потреб та вимог наших дітей. Як мені вплинути на нього?»
Саме тому я щиро вірю: чоловіки мають ключі до збереження сім’ї. Якщо ми зможемо привернути їхню увагу до цієї тематики, то з’являться необхідні для порятунку зміни. Я впевнений, що жінки приєднаються до розгляду проблеми.
Дерек Прінс вважав найбільшою проблемою західного світу наявність «чоловіків-зрадників». Це жорстоке, але справедливе звинувачення. Бог наділив чоловіків відповідальністю управління в своїх домах та сім’ях: лідерство, яке передбачає владу любити, управління фінансами, духовний розвиток та зміцнення стосунків у сім’ї. Чоловіки одержали вказівку «любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе» (Еф. 5:25). Це не звичайна порада для чоловіків-християн; це заповідь Божа для чоловіків та батьків. Моя книга, таким чином, є звертанням до сильних.., благанням до чоловіків знову згадати про передбачену Богом відповідальність.
Мій батько був прикладом справжнього чоловіка згідно з Божим задумом. І очевидно, він навчився цього від свого батька. Ми поговоримо про життя Р. Л. Добсона, дідуся по батьковій лінії, у наступному розділі.