Дафна Ренан
Майкл і я ледь помітили, коли підійшла офіціянтка і поставила тарілки на наш столик. Ми сиділи в маленькому кафе подалі від нью-йоркської метушні. Навіть запах щойно принесених млинців не став на заваді нашої захопленої розмови. Ми надто насолоджувались один одним, щоб їсти.
Наше спілкування було живим, навіть проникливим. Ми сміялися з фільму, який бачили попереднього вечора, і сперечались щодо суті тексту, який щойно закінчили на нашому літературному семінарі. Він розповів мені про свій рішучий крок у зрілість, коли став Майклом, відмовляючись, щоб його називали “Майкі”. Йому тоді було дванадцять чи чотирнадцять. Він не міг пригадати, але згадав, що його мама казала, що ріс він надто швидко. Коли ми нарешті скуштували наш млинець з чорницями, я розповіла йому, як ми з сестрою збирали чорниці, коли їздили в гості до наших родичів у село. Я розказала, що я завжди з’їдала свої, перш ніж ми дійшли додому, а моя тітка попереджала мене, що в мене може боліти живіт. Звичайно, він ніколи не болів.
У той час, як наша мила розмова продовжувалась, я кинула швидкий погляд через увесь ресторан, зупинившись на маленькій кабіні в кутку, де сиділа літня пара. Сукня з квіточками жінки виглядала такою ж вицвілою, як і нашивка крісла, на якому лежала її протерта сумочка. Маківка голови чоловіка блистіла так само, як і не круто зварене яйце, яке він повільно куштував. Вона також повільно їла свою вівсяну кашу.
Але мою увагу привернуло те, що вони сиділи в цілковитій тиші. Мені здавалось, що сум і пустка панували в їхній кабінці. Поки розмова між мною і Майклом змінювалась від сміху до шепоту, зізнань і обміну думками, ця прониклива тиша манила мене. Як сумно, подумала я, не мати нічого сказати. Хіба немає сторінки, яку вони ще не перегорнули у своїй історії? А що якщо це трапиться з нами?
Ми з Майклом оплатили наш невеликий рахунок і збирались покинути ресторан. Коли ми проходили той куток, де сиділа літня пара, я випадково випустила свій гаманець. Нагнувшись, щоб його підняти, я помітила, як вони ніжно тримались за руки під столом. Увесь цей час вони тримались за руки!
Я піднялась, відчуваючи себе підкореною простим, але одночасно проникливим зв’язком, який я мала змогу спостерігати. Ці ніжні чоловічі пестощі зморених пальців своєї дружини заповнили не лише сповнений емоційної пустки куток, як я його раніше називала, але й моє серце. Це не було незручним мовчанням, яке часто виникає після невдалого жарту на першому побаченні. Ні, це було зручною, спокійною невимушеною, ніжною любов’ю, для якої не завжди потрібні слова, щоб її висловити. Вони, напевно, вже давно проводять один з одним так кожен ранок. Можливо, ті ранки нічим не відрізняються, але для них головне те, що між ними панує злагода.
Можливо, подумала я, коли ми з Майклом виходили, буде непогано, коли одного дня на їхньому місці опинимось ми. Можливо, це буде не так вже і погано.
ЗАБІГАЮЧИ НАПЕРЕД…
Коли чоловік і дружина досягають правдивої близькости, як ця літня пара, що трималась за руки в сьогоднішній історії, вони можуть насолоджуватись і цінувати одне одного набагато більше. Це відбувається як у куточку в ресторані, так і в спальні.
Дехто сказав би, що “мати секс” і “кохатись” – це одне і те ж. Але між ними є важлива відмінність. Статеві зносини можуть відбуватись між будь-якою парою відповідних ссавців, так само як і більшістю инших представників царства звірів. Мистецтво кохання, задумане Богом, є більш значущим і складним – воно є фізичним, емоційним і духовним. У подружньому житті ми повинні усвідомити, що сексуальні взаємини – це не лише тіло до тіла, але й серце до серця та душа до душі.
Під час обговорення цієї теми ви і ваш партнер, можливо, захочете запитати один в одного, чи наша фізична близькість – це все, що потрібно.
Ширлі Добсон