Патрик О’Ніл
Ніжно заграла мелодія мого будильника. Я прокинувся, щоб розпочати ще один день, сповнений нескінченних див і обіцянок.
“Доброго ранку, люба”, – сказав я, хоч моя голова ще не могла відірватись від подушки.
“Хто така Анжела?” – випалила моя дружина голосом Майка Уоласа, американського журналіста, колишнього ведучого ігрових шоу, який з камерами полював на вулицях Ньюарка, штат Нью-Джерсі.
Тисячі років еволюції і пристосування дали одруженим чоловікам шосте відчуття, яке підказує їм, коли слід бути щирим, відповідаючи на усі запитання відверто, нічого не приховуючи.
“Я не знаю ніякої Анжели”, – сказав я.
“Так, я знаю, що ні, – сказала Кетлін, присідаючи і натискаючи кнопку будильника. – Це так кумедно. Минулої ночі мені приснився сон, що ти покинув мене з дітьми і втік з жінкою на ім’я Анжела. Я вже три години не сплю і страшенно розлючена”.
“Дурненька, – сказав я, зариваючись ще глибше під ковдру. – Я запевняю, що я ні з ким не втікав. Ні минулої ночі, ні будь-якої иншої. І, тим більше, ні з якою Анжелою”.
Кетлін знервовано скинула ковдру і встала з ліжка.
“Це всього лиш сон, – сказав я, бажаючи ще дві хвилини подрімати, – я не знаю ніякої Анжели. Я тут з тобою і нашими дітьми. Я не покину вас. Ніколи”.
Двері душової кабіни грюкнули, і я поринув у сон. Раптом мокрий рушник полетів мені в обличчя.
“Вибач, дорогий, я цілилась у кошик, – сказала Кетлін.
Крім того, ви з Анжелою жили в одному з тих престижних районів у центрі міста”.
“Ха. Бачиш, яке це безглуздя? Аліменти розорять мене. Я не зможу дозволити собі жити під мостом, якщо я тебе покину. А цього в мене в планах немає”.
“Анжела – хірург, – сказала вона, ніби розмовляла з повним ідіотом, – з міжнародною репутацією. Вона надзвичайно багата. Хіба ти цього не розумієш? Хоча, звичайно, що ні. “Лише сон”.
“Послухай, я знаю, що иноді сни здаються дуже реалістичними. Але ти є жінкою моїх снів. Гаразд? А який вона хірург?”
З ванної почувся звук, який не сплутаєш – бились парфуми.
“Хочеш знати, що мене справді розізлило? – запитала вона.
Діти. Діти пішли відвідати тебе у вихідні. І знаєш, що зробила Анжела? Вона спекла млинці у вигляді ведмедиків. З маленькими усміхненими очима. Діти розповідали про це впродовж багатьох днів: “Чому ти нам ніколи не пекла таких млинців, мамо?”
“Млинці у вигляді ведмедиків? Звучить заманливо. Вони, напевно, були дуже смачними…”
“Аааах, – сказала Кетлін, – це так нерозумно. Як можна засмучуватись через дурний сон, в якому твій чоловік втікає з всесвітньовідомим хірургом, яка грає дітям на піяніно усі відомі пісні з фільмів, знає усі поезії і вміє гарно заплітати нашій дочці французьку косу, показує нашому хлопчикові, як бавитись складаним ножем і вчить аеробіки?”
“Кетлін, я не зміг би закохатись у хірурга. Відомо, що хірурги є самозакоханими і великими егоїстами. Хоча, можливо, Анжела є иншою”.
“Анжела працює з бідними людьми, – сказала Кетлін. – Ось тенісні кросівки, які ти шукав… Ой, з тобою все гаразд? Крім того, президент дав їй почесну нагороду. Я бачила це по телевізору. У своєму сні. У неї були вилиці і грива чорного волосся. “Инші заслужили цього більше, ніж я, містере президенте”. Я ледве не зірвалась”…
Цей синець від кросівка не з’явився б, якби я пішов поплавати чи займатись чимось иншим.
“Щодо млинців у вигляді ведмедиків, гуманізму і уроків гри на фортепіяно, то в Анжели не було б стільки часу для чоловіка, – сказав я. – Я маю на увазі, на такого чоловіка, як я”.
“О ні. Діти розповіли мені, що вона годинами розтирала тобі спину, а инколи сиділа біля твоїх ніг на ідеально білому килимі (“Він, немов сніг, мамо”), витріщившись на тебе, і сміялась з кожної дурнички, сказаної тобою. Прокляття! Твій годинник впав у раковину. Вибач, коханий”.
“Думаю, ти занадто жорстока до Анжели, – сказав я, – вона видається доброю людиною, яка лише намагається влаштувати своє життя”.
“Вона – злісна руйнівниця сім’ї. І якщо ти ще хоч коли-небудь подивишся на неї, тобі буде потрібно більше, ніж всесвітньовідомий хірург, щоб скласти твою спину докупи знову!”
Цього дня я відправив квіти в офіс Кетлін. Це лише початок, звичайно. Коли хто-небудь на зразок Анжели ввійде у ваше життя, потрібен час, щоб налагодити стосунки.
ЗАБІГАЮЧИ НАПЕРЕД…
Більшість одружених партнерів може визнати це. Колись ми відчували неспокій щодо відданости нашої половини або через серйозну загрозу стосункам, або просто через сон, як у Кетлін.
За гумором про “тривожний сон” Кетлін криється справжня проблема – довіряти чи не довіряти. На жаль, сумнів, який відчувають багато щодо довіри, є ознакою часу. Зрада і випадкові захоплення є надто частими, дехто їх вважає неминучими. Як християни, ми можемо повністю бути впевненими в Господі. Як щодо абсолютної, незаперечної довіри до нашої половини? Її важче отримати. Правда в тому, що її слід заслужити з часом – словами і діями.
Стосунки, в яких переважає страх і ненадійність, не досягнуть своїх можливостей. Проте шлюби, які базуються на довірі і надійності, процвітатимуть. Ви можете побачити, чому так важливо для подружніх пар вирішити будувати довіру разом. Наступного тижня ми допоможемо вам зрозуміти, як з’являється довіра і як зробити її основою надійних стосунків.
Джеймс Добсон