Понеділок: Просто чекав на тебе, татусю
На Тебе надіялись наші батьки, надіялися і Ти визволив їх. Пс. 22:5
Чоловік і дружина, що відпочивали біля озера, не помітили, що їхній трирічний син Біллі пішов на причал, щоб дослідити човен. Він намагався дотягнутись своєю маленькою ніжкою з причалу до човна, але не зміг цього зробити і впав у воду, глибиною близько двох метрів. Почувши сплеск, батько побіг до озера. Він пірнув у брудну воду, намацуючи руками і ногами, щоб знайти Біллі. Його легені ледь не розривало, і коли він підпливав до поверхні, то намацав Біллі, який міцно тримався за стовпець, що був під водою. Батько підняв його, і вони разом дістались до поверхні, жадібно вдихаючи повітря.
Коли вони обидва отямились, батько запитав маленького Біллі, чого він чекав, тримаючись за цей стовпець. Біллі відповів: “Просто чекав на тебе, татусю”.
Коли його життя було на межі, Біллі знав, що батько йому допоможе. І справді, батьки несуть відповідальність за добробут і захист своїх дітей. У нас, батьків, справді важке завдання, але для більшости з нас по-иншому не може бути. Найважчим, найважливішим і найчудовішим завданням усіх нас є навчити наших дітей довіряти нашому небесному Батьку, навіть більше, ніж вони довіряють своєму татусеві.
Тільки між нами…
- Чи ти коли-небудь у дитинстві був (ла) у такій ризикованій ситуації, як Біллі? Чи був твій батько поруч?
- Чи навчаємо ми своїх дітей покладатися на Бога?
- Як нам навчитися довіряти Богові так само, як Біллі довіряв своєму батькові?
Отче, ми прославляємо Тебе за Твою силу і надійність в усіх ситуаціях. Разом з псаломщиком ми кажемо: “Господь – то твердиня мого життя, – кого буду лякатись?”. Нехай наші слова, вчинки і поведінка виявляють абсолютну довіру Тобі як спосіб життя в нашому домі. Амінь.
Вівторок: Повітряні кульки і діти
“Не прийшла ще година Моя!” Ів. 2:4
Якось я був на весіллі в гарно оформленому саду. Після того, як священик сказав нареченому поцілувати наречену, понад 150 кольорових кульок, наповнених гелієм, були випущені в небо. Через декілька секунд кульки розсипались, деякі полетіли сотні метрів вверх над землею, а инші – по горизонту. Декілька кульок намагались піднятись вище від дерев, в той час як ті, що піднялись найвище, видавались простими кольоровими цяточками в небі.
Так само, як і кульки, деякі хлопчики і дівчатка народжуються більш заповнені гелієм, ніж инші. Вони без особливих зусиль піднімаються високо вгору, а инші погойдуються небезпечно близько біля дерев. Їхня несамовита рідня біжить внизу і даремно намагається утримати їх у повітрі.
А ви – батько дитини, яка літає низько? Протягом років я працював із сотнями сімей, діти яких у той чи инший спосіб докладали надзвичайних зусиль, щоб досягти чогось. На підставі мною побаченого дозвольте сказати декілька слів підбадьорення батькам: инколи дитина, для якої є великою проблемою відірватись від землі, кінець кінцем, досягне найвищих висот!
Тільки між нами…
- На які кульки більше схожі наші діти?
- Чи ми маємо тенденцію панікувати, коли наших дітей, що низько літають, заносить у неправильному напрямку?
- Чи ми любимо їх менше, ніж тих, що високо літають?
- Як нам уникати поспішних висновків щодо того, як проявить себе дитина?
- Як нам більше наповнити “гелієм” наші стосунки з дитиною, яка низько літає?
Небесний Отче, сьогодні ввечері ми просимо мудрости і терпіння у вихованні наших дітей. Ми відмовляємось від своїх вимог і часових обмежень в їхньому житті. Ми довіряємо Твоєму керівництву і милосердю. Допоможи нам кожного дня коритись Тобі в цьому величному покликанні бути батьками. Амінь.