Якщо ми зазирнемо до найдавнішої книги, яку маємо, тобто до Біблії, то перша згадка про тещу-свекруху з’являється під час опису прокляття, яке стосується будь-якої форми кровозмішення, друга – у драматичному контексті: у жахливому описі засудження людини, яке подає пророк Михей. Серед багатьох нещасть пророк описує і те, що «…гордує син батьком своїм, дочка повстає проти неньки своєї, невістка проти свекрухи своєї, вороги чоловіку домашні його!» (Мих. 7:6).
В Євангелії від Матвія знаходимо подібний драматичний опис, на основі якого можна зробити висновок про роль тещі-свекрухи: «Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча. Я ж прийшов порізнити чоловіка з батьком його, дочку з її матір’ю, і невістку з свекрухою її. І: вороги чоловікові домашні його!» (Мт. 10:34-36).
Це мрія багатьох свекрух та невісток. Найвідомішою біблійною тещею, про яку найчастіше згадують, є теща св. Петра, яка стала головним персонажем багатьох анекдотів. У неї була гарячка, тому Ісус, щоб отримати їжу, був змушений її зцілити (див. Мт. 8:14-15). Тещі часто скаржаться на гарячку або біль голови, викликані проблемами, з якими їм доводиться стикатися, та якщо вам заманеться найсмачніших вареників, то доведеться звернутися саме до тещі. І вона це чудово усвідомлює.
Документація стосовно постаті тещі доволі скромна і не говорить нам надто багато про істинні чесноти матері дружини чи чоловіка, ані про її роль у родині. Натомість можна багато довідатися про її військові здібності, а також про винятковий талант створення додаткових проблем. Це, звичайно ж, спрощення, і, до слова, воно неабияк кривдить. Між іншим тому, що не бере до уваги існування нерозлучного супутника тещі, тобто тестя. Тепер, так само, як і колись, він особливо не виділяється, він – медіятор. Тобто заспокоює, розряджає напругу, допомагає вирішити конфлікти. Тесть – неодмінний додаток до тещі, він забезпечує їй гармонійність ролі хоча б тому, що завжди, без огляду на все і всіх, визнає її рацію. Він робить так, тому що… часом просто не має іншого виходу.
Про тещу – інакше
Насправді ж Біблія, а насамперед чарівлива книга Товит, сповнена поваги до тещі. Між Товією та батьками його дружини Сари існували справжні, глибокі почуття.
Найкрасивіший фрагмент цієї книги – опис застілля, на яке молоде подружжя вирушає до дому батьків Сари. Ця сцена дозволяє побачити постать тещі зовсім по-іншому:
«Коли ж минуло 14 день, протягом яких Рагуел поклявся справляти весілля своїй дочці, Товія увійшов до нього і сказав: “Відпусти мене, бо гадаю, батько мій і мати не вірять більше, що мене знов побачать. Прошу ж тебе, батьку, пусти мене, піду до батька. Я тобі оповів уже, яким я його лишив удома.” А Рагуел до Товії: “Зостаньсь, дитино, зостаньсь у мене! Я пошлю людей до Товита, твого батька, і вони звістять йому про тебе.” А той каже йому: “Прошу тебе, відпусти мене звідси до мого батька.”
Встав Рагуел і дав Товії Сару, його жінку, та половину всього свого майна – слуг і слугинь, волів і овець, ослів і верблюдів, одежу, гроші й посуд – та й відпустив їх у мирі; а й попрощавсь він з ним, кажучи до нього: “Бувай здоров, сину! Щасливої дороги! Нехай Владика неба дасть вам, тобі й твоїй жінці, щасливої дороги! Якби то я побачив ваших діточок ще заки помру.” До Сари ж, дочки своєї: “Іди до твого тестя, відтепер бо вони твої батьки, так само, як і ті, що тебе породили. Іди, дочко, у мирі! Якби ж то я міг чути про тебе лише добрі вісті, поки віку мого!”. І, попрощавшись, відпустив їх. Една теж промовила до Товії: “Сину мій, братіку коханий! Нехай Господь зволить відвести назад тебе додому. Якби то я побачила твоїх дітей від Сари, моєї дочки, ще за життя мого! Я поручаю перед Господом мою дочку тобі під опіку. Не засмучуй її за ввесь час твого життя! Іди, дитино, в мирі! Відтепер я – твоя мати, а Сара – твоя сестра. Якби то нам усім щасливо наш вік прожити.” І, поцілувавши їх обох, відпустила їх у мирі»[1]. (Тов. 10:8-13). – (Виділення автора)
Теща-свекруха – це мати в квадраті, вона стає мамою для чужих дітей. Це своєрідна таємниця, а часом – навіть чудо. Звідки тещі і свекрухи беруть сили, які дають їм змогу ставитися до індивідуумів, яких вони не привели на Божий світ, як до власних дітей? Це вміє кожна теща і свекруха, і кожна з них переживає це по-своєму, часто забуваючи, хто є її справжньою дитиною, а хто – ні, тим самим викликаючи родинні конфлікти. Однак потрібно зазначити, що така схильність допомагає зміцнити стосунки між двома родинами. Теща і свекруха не перестають бути мамами, кожна з них уперто захищає свої материнські права. У матерів не буває пенсії, навіть тоді, коли вони стають тещами і свекрухами. Тоді їхня влада та права в родині стають необмеженими.
Наприклад, і це легко помітити, теща-свекруха має дар бути одночасно в двох місцях. Вона вміє бути всюдисущою. Вона не заходить до будинку, а об’являється в ньому, ніби Мадонна або переміщається кімнатами, ніби ефір. Рухається легко і непомітно. Вона не дихає, а видає легкі зітхання. А водночас переконує молоде подружжя, що вже йде додому, бо ж вони чудово з усім дають собі раду, і вона їм зовсім не потрібна.
Однак, попри уявне зникання, теща-свекруха все бачить, все контролює, все запам’ятовує (хоча при цьому говорить, що «в її віці пам’ять вже не та, що колись»). А насамперед теща-свекруха найточніше вміє визначити відмінність між тим, як вона вела домашнє господарство, й тим, як це роблять донька зі зятем чи син із невісткою.
Зазвичай теща-свекруха нічого не порівнює і не висловлює своєї думки. Вона обмежується тим, що ставить запитання. Вони ніби невинні, нейтральні і не викликають жодних змін. У невістки, яка саме варить картоплю, запитує: «Вариш картоплю?» У зятя, який щойно повернувся з роботи, запитує: «Ти повернувся з роботи?» У внука, який щойно шпурнув свої черевики під ліжко, запитує: «Ти зняв взуття?» Такі запитання дають зрозуміти, що невістка не має зеленого поняття, як варити картоплю, що зять, коли повертається з роботи, кидає куртку на крісло, замість того щоб повісити її на вішак, що в кімнаті внука – страшенний гармидер.
Своїми запитаннями теща-свекруха заповнює прогалини, пояснює правила, коригує поведінку всіх членів родини. Вона розходиться по родині, ніби газ. А ще вона надзвичайно витривала. Її енергетичний потенціял зростає, коли після шлюбу своєї дитини почувається визволеною від усіх домашніх обов’язків. До цього моменту вона присвячувала весь свій час лише власній родині і спочивала у власному домі, як Ісус у гробі. Тепер вона переможно відкидає камінь, який загороджує вхід до її дому і стає всюдисущою, як Ісус після Воскресіння. А всі, котрі її зустрічають, задумуються, чи це справді та сама жінка?! Але достатньо, щоб вона почала готувати обід, і всі одностайно погоджуються: так, це вона.
[1] Цитата з Біблії наведена згідно перекладу о. Івана Хоменка