С: Молодята вирішили обмежитися реєстрацією шлюбу в РАЦСі.
В: Для батьків, які вважають себе практикуючими християнами, таке рішення може бути болючим і принизливим.
Я маю на увазі не банальні причини на кшталт: суспільні правила поведінки, сором перед іншими людьми, чарівність самої шлюбної церемонії (а погодьтеся, що церковний шлюб таки справляє враження!) тощо. Йдеться про батьків, для яких шлюб – це насамперед таїнство, тобто велична подія релігійного характеру, яка дає людині Боже благословення і є частиною плану спасіння людини. Я маю на увазі батьків, які намагалися передати своїм дітям християнське уявлення про подружжя, а діти вирішили піти іншим шляхом.
По-перше, спробуймо пояснити непорозуміння, яке, по суті, є причиною проблеми. Переконання, що церковний шлюб – правдивий, а цивільний – фіктивний, помилкове. Церковний шлюб обов’язковий для віруючих людей. Натомість невіруючі укладають шлюби по-іншому, на основі інших принців та передумов. Церковний та цивільний шлюби відрізняються, якщо йдеться про їхні значення, перспективи та вартості. Проте кожен із них укладають (принаймні, так повинно бути) з відчуттям відповідальности за власні вчинки та за іншу людину.
Однак ви повинні погодитися з тим, що рішення про церковний чи цивільний шлюб мусять приймати наречені. Вони не повинні чекати, що це вирішать замість них батьки чи родичі. Чи ви хотіли б, щоб ваші діти уклали церковний шлюб, удаючи, що прагнуть цього, хоча насправді не розуміли б його суті?
Ваша думка стосовно шлюбу відрізняється від думки дітей? Ви маєте на це право і можете захищати свою позицію, але не маєте права оцінювати їхні судження. Цього права вам не дає ані той факт, що ви, батьки, повинні сповнити свою місію, ані те, що ви – практикуючі християни.
Вам залишається лише якось упоратися з цією неприємною ситуацією.
Часом батьки вдаються до шантажу, погрожуючи тим, що ноги їхньої не буде на цивільній шлюбній церемонії. Деякі навіть дотримують свого слова і припиняють будь-які контакти зі своїми дітьми. Інші, врешті, визнають, що зазнали поразки у вихованні своїх дітей, і приходять до РАЦСу, хоча це не викликає в них жодного ентузіязму. Найгірше недооцінювати справу: шлюб – це шлюб, і немає значення, чи він цивільний, чи церковний. Важливо, що молоді люблять одне одного. Це неправда – церковний і цивільний шлюб не можна зрівняти, бо кожен із них має іншу систему вартостей.
Причини того, чому молоді приймають рішення укласти цивільний шлюб, можуть бути серйозні або ж незначні, наприклад: «не вірю», «Церква не визнає розлучень, а я не маю найменшого наміру залишатися самотньою (самотнім), якщо цей шлюб буде невдалим», «можна вірити, і зовсім не обов’язково укладати церковний шлюб», «шлюб – це наша справа, і немає значення, чи ми укладемо його в присутності священика, чи в присутності працівника РАЦСу».
Ці аргументи – різні, як і різні шляхи, якими молоді люди дійшли таких висновків. Проблема полягає в тому, що сучасні подружжя дуже легко можуть перетворюватися в банальне співжиття двох осіб, в якому немає жодної глибини. Це стосується і тих подружніх пар, які прийняли таїнство вінчання, і тих, що обмежилися реєстрацією в РАЦСі. Ми повинні ввести до нашого запасу слів і до нашого життя такі вирази і слова, які будуть влучнішими, ніж ті, що спадають нам на гадку, коли говоримо про подружжя та родину.
Це дуже ґрунтовна тема, тому її не вдасться повністю обговорити. Якщо ваші діти не знають відповідних слів, то їхні шанси на створення доброго подружнього союзу доволі малі, і немає значення, де вони укладуть шлюб. А чи ви самі колись задумувалися про значення слів «подружжя», «мати», «батько», «батьки», «дитина», «родина»! Я маю на увазі лексичне значення цих слів. Ми постійно вживаємо ці слова, але ставимося до них ніби до предметів, а не до слів, які означають процеси, проекти, цілі. Якщо для когось слово «шлюб» є порожнім звуком, то прикметник «цивільний» чи «церковний» змінить небагато. На жаль.
С: Вона хоче церковного шлюбу, він – ні.
В: Це складніше запитання. Чи варто одружуватися, якщо ви маєте відмінні концепції подружжя? Хіба згода невіруючої особи на церковний шлюб лише з огляду на те, щоб «мати святий спокій», є добрим вирішенням ситуації? Якщо молоді стверджують, що ця відмінність у поглядах не знищить (або не повинна знищити) їхнього зв’язку, то маємо справу з ситуацією, аналогічною до попередньої: цивільний шлюб трактують як претекст, формальність, а насправді значення має добра воля обох партнерів. Наречені вважають, що достатньо почуттів, якими вони обдаровують одне одного, і бажання будувати спільне життя. Таке вирішення проблеми ризиковане з кількох причин.
По-перше, молоді не беруть до уваги основного парадоксу нашого досвіду з іншими людьми. А він найповніше проявляється в подружжі: ми одружуємося з власної волі, але назавжди, вибираємо особу, яка вибирає нас; подружжя – це найважливіша подія в приватному житті людини, та наслідки цієї події помітні в публічному житті. І це ще не все. Подружжя санкціоноване законом (згідно з Божим законом або ж людським – це залежить від нас), а кохання є поза законом, щоб не девальвувалося до рівня звичайного почуття.
Ці парадокси не обтяжливі завдяки креативності та контактам з іншими людьми. Таїнство подружжя визволяє в нас максимум креативности, тому що трактує подружжя в найширшому контексті, який його найбільше стимулює, – релігійному. На жаль, мало хто саме так розуміє подружжя. Зазвичай його трактують як норму, обов’язок, примусовий вибір. Коли укладаємо шлюб, потрібно вірити в іншу людину і в допомогу Того, перед Ким укладаємо цей союз. Саме таким є фундамент християнського подружжя – тривалим та захоплюючим.
Однак питання подружжя часто розглядають банально: якщо віриш – одружуйся в церкві, якщо не віриш – у РАЦСі. Нічого дивного, що багато осіб відкидають обидві можливості і вибирають співжиття без жодної реєстрації шлюбу.
Тож що робити? Спробувати зрозуміти стільки, скільки вдасться, і погодитися з тим, із чим це можливо. У цьому також полягає роль батьків. Критика не дає очікуваних ефектів: якщо ваша донька не надто наполеглива, то наречений може наполягти на своєму. Якщо ви боротиметеся з цим, то витратите чимало зусиль та енергії, а неминуча поразка спричинить біль та розчарування. Найкраще тут погодитися з рішенням наречених, навіть якщо для них це – ризик, а для всієї родини – біль і неприємність. Також не варто терзати себе надмірним аналізуванням того, де ж ви скоїли помилку. У всій цій справі немає вашої провини. Ваші діти – вільні люди і мають право робити те, що вам свого часу було просто немислимо. Вони змалечку засвоювали те, що ви їм передавали, однак розуміли це по-своєму.
І ще одне. Не схиляйте доньку до того, щоб вона розірвала стосунки з партнером, який не визнає церковного шлюбу. Якщо вони почнуть розмовляти з вами про відмінності у світогляді, то нічого не радьте. Вислухайте їхні погляди, аргументи, думки. Дискутуйте з ними, поясніть, у чому значимість церковного шлюбу, розкажіть про те, як добрий Бог допомагає вам як батькам та подружжю, але утримайтеся від порівнянь, виразів осудження та натяків. Бог поважає нашу свободу навіть тоді, коли ми використовуємо її, щоб скоїти помилку.
С: Не одружуються, але живуть разом.
В: Немає шлюбу, немає тестів-свекрів, отож, ви надалі залишаєтеся батьками. Людям, які наважуються жити разом без шлюбу, він видається найкращим виразом свободи від будь-якої залежности та обов’язків. Це порожній жест, акробатичний трюк, виконаний без підстраховки, ризик, зумовлений страхом, щоб не потрапити в пастку. Це також простіша та убогіша версія відповідальности, яку сприймають приблизно так, як тимчасове працевлаштування. Таке співжиття свідчить про відсутність віри в те, що можна збудувати міцний та тривкий зв’язок. Передмова важливіша, аніж зміст, а сумнів є тією основою, на якій пара робить свій вибір.
Бажання жити без шлюбу також може виникнути з прагнення (яке особливо поширене в наш час) відчути абсолютну свободу. Воно виникає з нашого розуміння свободи, тобто «від», а не «до».
Ви нічого не можете зробити – молоді зробили свій вибір, думаючи лише про себе, а про інших, також і про вас, вони забули. Чи їхнє рішення спричиняє вам біль? Звичайно, що так. Однак задумайтеся. Ця пара – це двоє блудних дітей (якими, по суті, є всі діти), які залишають батьківський дім після того, як взяли звідти все, що могли. А ви як досконалі батьки дали їм все, що у вас було. Не переймайтеся. Всі діти повертаються.