Це справжня терористична атака. Вона вимагає солідних приготувань, величезних фінансових витрат, доброго психофізичного самопочуття, витончених логістичних технік. Її мета – різанина «безневинних» запрошених. Придивіться до них, коли вони приходять на весілля, і коли виходять з нього через кілька годин. Можете говорити про велике щастя, якщо ваші гості виходять із весілля власними ногами. Часом доводиться викликати швидку допомогу.
В Євангелії весільна церемонія є символом спасіння. У нашій традиції – зброєю масового знищення. Її вигадали кухарі, що здобули досвід у гастрономічній партизанці. Наслідки цієї зброї знищують печінку, мозок, систему кровообігу гостей, а ще після неї добряче худнуть гаманці організаторів. Якщо йдеться про весілля, то варто зробити кілька зауважень.
Сьогодні існує проблема перевиробництва продуктів харчування, а надмірна вага та ожиріння вже віддавна стали суспільними хворобами. Чи в такій ситуації організація гігантської трапези має якийсь сенс? Хіба проста добірна закуска не підкреслила б ранг урочистости? Хіба скромний пікнік на траві не був би приємніший (до слова, його набагато простіше організувати)? А чому б після тосту не залишити молодят із батьками в приватній атмосфері? Це риторичні запитання. У деяких суспільних колах такі пропозиції сприймають як образливі, в інших запрошені починають шепотітися, що родини молодих перебувають на межі банкрутства.
Слід визнати, що такі ідеї (хоча насправді вони дуже розсудливі) нічим не завершуються, бо весілля не залежить від нас, це призначення. Воно обов’язкове, і від цього не вберегтися. Зрештою, більшість із нас можуть бути переконані в тому, що так було завжди, отож саме так все і повинно бути. Якби раптом ваша дитина мала іншу думку, то ви сприйняли б це як особисту образу і зневагу. Діти це усвідомлюють тому підпорядковуються вашій волі. А ви підпорядковуєтеся традиції гучного весілля.
Не забувайте про те, що традиція також наказує вам оздобити весільну трапезу гостинністю, приязною атмосферою, солідарністю, єдністю, бажанням радіти разом. На жаль, сучасні весілля не мають ані сліду цих рис.
Натомість неабияка увага прив’язана до кількости запрошених гостей. Складання списку гостей нагадує Страшний суд. Люди поділяються на добрих і поганих. Добрими називають близьких і далеких родичів, які до цього часу не компрометували себе в очах наречених. Пам’ять про пережиті кривди, байдужість, образи, гострі слова все ще жива і при нагоді шлюбу проявляється у всій повноті. З іншого боку, також потрібно звернути увагу на те, хто і коли зробив ту чи іншу послугу родинам наречених, врахувати всі надіслані запрошення, відвідини тощо. До грона справедливих також зараховують друзів, знайомих, службовців, важливих і відомих осіб. Шлюб – це ідеальна нагода, щоб показати цілому світові свою вартість, отож список справедливих видовжується в нескінченність.
Засуджені (родичі, негідні довіри, антипатичні сусіди, корисливі знайомі) можуть взяти участь у шлюбній церемонії, однак запрошення на весілля їм не надсилають.
Це сущий Божий суд, і з нього можуть виникнути конфлікти та різноманітні акції помсти. Трапляється так, що наречені ризикують і щоб уникнути небезпечних наслідків, запрошують на весілля засуджених. Їх легко впізнати серед гостей. Це ті, на кого ніхто не звертає уваги. Їхній погляд ніби говорить: «Я не міг не прийти на це весілля».
Основний обов’язок запрошених – їсти якомога більше. Найкращі розпочинають змагання, хто ж з’їсть більше. Поміркованіші шукають порятунку у втечі: виходять закурити, наглядають дітей, щоб звільнитися від неприємних сусідів за столом (правильне розміщення гостей за столом вимагає написання окремого підручника). Щоб знайти бодай хвильку перепочинку, вони час до часу вигукують: «Многая літа молодятам!», а коли атмосфера стає гарячою, переходять до «Гірко! Гірко!» Молодятам не залишається нічого іншого, як підводитися і за наказом цілуватися.
Господарі церемонії виконують функції поліцейських: вони підходять до гостей ззаду і зненацька запитують: «Добре веселитеся?» Відповідь може бути лише одна: краще веселитися просто неможливо.
Деякі тесті-свекри, тещі-свекрухи обмежуються тим, що оплачують весілля, залишаючи комусь іншому обов’язки господаря церемонії (а в родині завжди знайдеться така особа). Натомість інші займаються всім самі. Отож, увага присутніх прикута до батька молодої або молодого (це залежить від місцевих традицій). Геть ніжність та зворушення! Час довести свою силу та владу. Бути батьком – завжди означало мати владу, а шлюб власної дитини – чудова нагода проявити себе. Матері плачуть, батьки платять і наливають чарки. Істинний прояв сили…
Які висновки треба зробити після прочитання цього розділу? В іронічному описі весілля не йшлося про приниження багатьох гарних народних традицій та звичаїв. Йдеться про те, щоб звернути увагу на культ надміру та культ оргії, які домінують в епоху безрозсудного споживацтва. Добре було б, якби цей розділ допоміг тестям-свекрам поглянути на шлюб своєї дитини з перспективи ніжности, а не влади.