Дорога тещо, вибачте мені фамільярність, та я хочу звернутися особисто до вас. Життя багато вам дало і водночас багато забрало. Це діялося не з людської волі. Такі рішення приймає Хтось Вищий. А Його рішення прагнуть нашого добра, хоча нам буває важко це помітити.
Натомість ви зрозуміли, що такі рішення продиктовані любов’ю. Тому ви не замкнули свого серця на любов і покохали ще раз. Закохатися можна в будь-якому віці, це не є привілеєм молодости. А той, хто так твердить, повинен перейти довгий шлях і чимало зрозуміти. Це також не каприз нашого розуму чи серця. Щобільше, дозволю собі сказати, що закохатися – це наш обов’язок, який безпосередньо пов’язаний із відповідальністю за свої вчинки. Це найпрекрасніше, що може з нами трапитися. Це єдиний спосіб, щоб бути в єдності з дійсністю.
Можливо, вам йдеться не про велике кохання, а про прагнення товариства, присутности, діялогу. Ви хочете чесно заповнити порожнечу після померлого чоловіка.
А діти проти. Чому? З огляду на ваш вік, на суспільні правила поведінки, небажання визнавати те, що батьки також мають власне духовне та сексуальне життя. А ще діти ревнують вас до чужої особи, яка несподівано хоче ввійти до вашої родини, і довести, що вони, діти, цілком можуть замінити вам чоловіка. Та це не надто серйозні причини.
Діти навіть не хочуть сприйняти справу з погляду ваших прав. Адже ви можете влаштувати своє життя. Цього права ніхто не може вам відібрати, ані сумніватися в ньому. Діти можуть стверджувати, що вони не заперечують цього права, але не розуміють, навіщо жінка вашого віку вплутується в нову любовну історію. Навіщо? Щоб натрапити на одного з тих удівців, які ошукують старших жінок, неславлять їх, одружуються заради їхніх грошей, а не через шляхетні почуття. А сусіди при нагоді неабияк глузують, коли бачать наречену пенсійного віку. Поразка чистої води. Так, але всі ці перестороги також можна застосовувати до любовних історій ваших дітей.
Натомість я стверджую, що ви маєте цілком достатньо досвіду, аби прийняти правильне рішення, а ще – достатньо сил, щоб наважитися на такий ризик. Одно слово, вам не бракує ані розсудливости, ані почуттів, щоб розпочати нові стосунки.
Отож, ви повинні самостійно прийняти рішення. І не питайте згоди в дітей. До слова, вони просили у вас дозволу на власний шлюб? Не прирікайте себе на життя в таємному зв’язку, весь час присвячуючи вигадуванню різних «штучок», які допомогли б приховати все від дітей. Нехай ваша приязнь, кохання, зв’язок, назвіть це, як завгодно, розвивається в усіх на очах.
Зазвичай діти, зяті та невістки, які не соромляться людських почуттів, не мають нічого проти того, що мати чи батько знову хочуть одружитися.
Вони, звичайно ж, можуть жартувати на цю тему, але з повагою поставляться до вашого рішення. Та якби сталося так, що діти рішуче заперечуватимуть, то не звертайте на це уваги. Ваше життя не залежить від них, ви не маєте перед ними жодних боргів. І це ще не кінець.
Наважуючись на повторне одруження, ви не завдаєте нікому кривди. Зовсім навпаки – ви збагачуєте родину кимось, хто принесе до неї любов, сердечність, бажання жити і любити. Діти повинні дякувати за це, і, як то кажуть, тримати за вас кулаки. Тож не дозвольте, щоб вас залякували і шантажували: «Навіть не думай приводити додому цього типа і не вимагай від мене, щоб я ставився до нього як до батька. У нас стільки проблем, а ти бавишся в одруження з першим-ліпшим. Ти вже була служницею одного, тепер хочеш бути служницею іншого? Тобі скільки років?! А ти все ще поводишся, як підліток. Швидко ж ти знайшла собі заміну батька».
Існують дурні і жорстокі діти, які вважають, що життя їхніх батьків залежить від них. Таким чином, усе стоїть догори дриґом: батьки дали їм життя, вони сприймають це як належне, в усьому бачать свою приватну власність, над якою мають повну і беззастережну владу. Коли такі діти створюють власні сім’ї, не відмовляються від цієї власности, а задумуються про те, як зміцнити над нею свою владу. І тепер, коли вже мають власні сім’ї, намагаються вирішувати життєві справи родини, з якої вийшли. Їм видається, що вони – захисники своїх батьків, особливо, якщо йдеться про вдову чи вдівця. І вони беруться приймати замість них усі можливі рішення.
Дорога тещо, облиште дітей з їхніми стереотипами і йдіть власним шляхом. І позбудьтеся фальшивого сорому: якість ваших почуттів не залежить від вашого віку. Ми живемо в суспільстві, яке боїться серця. Було б добре, якби в ньому було більше таких осіб, які вірять у нього.