Це царство більш розмаїте з географічної точки зору. У ньому є долини, як Ізреел, гори, від вершини Кармель аж до центральної гірської зони, міста і села, узбережжя Середземного моря і доступ караванів до шляхів через Трансйорданську пустиню. Отже, з економічної точки зору воно стоїть набагато вище за Південне царство. Аж до завоювання його Сирією воно відіграє провідну роль у Палестині серед п’яти політичних утворень, які розвиваються, а саме: филистимлянське п’ятимістя, царство Юди, трансйорданські царства Аммон, Моав і Едом. Филистимляни поступово асимілюються в царство Юди (починаючи від Давида) і в ханаанську спільноту. Три згадані трансйорданські царства характеризуються економічним добробутом, що передусім базується на розведенні стад і караванній торгівлі. Однак їхня незалежність завжди перебувала під загрозою як з боку Ізраїлю (Аммон і Моав), так з боку Юди (Едом).
Ці маленькі політичні одиниці Палестини між X і VIII ст. до Хр. не зазнали ще ударів великих держав у період після нападу Шешонка і перед військовими походами Салманассара III. Стосунки між цими маленькими державами знали то мирні, то войовничі періоди. Ці політичні утворення шукають властиві їм форми існування, як мовні, так і релігійні. Таким чином підкреслюється політичний і релігійний плюралізм цього регіону стародавнього Близького Сходу.
У цьому контексті царство Юди виглядає сильнішим. За короткий час свого існування воно знало чотири основні етапи. Перший етап – це царювання Єровоама, під час якого розвивається нова держава, заснована на племінних стосунках, з радою старійшин. Наступником Єровоама став його син Надаб (903-902 рр. до Хр.). Але династія закінчується відразу після його вбивства Ваасою (902-886 рр. до Хр.). Він завойовує частину території Юди, але втрачає її у війні, яку розпочав Бен-Ададом з Дамаску (1Цар. 15:16-16:17). Його син Ела також довго не втримався на троні (886-885 рр. до Хр.). Його вбив його ж генерал Зімрі, який правив лише 7 днів (885 р. до Хр.). Військо проголошує царем іншого генерала, Омрі, який напав на Зімрі. Зімрі втік до свого палацу, де і загинув серед полум’я (1Цар. 16:8-10; 16:11-18).
Другий етап Північного царства починається з Омрі (885-873 рр. до Хр.). Він засновує династію, яка триває 42 роки, протягом яких правили чотири царі: Ахав (873-851 рр. до Хр.), Ахазія (851-849 рр. до Хр.), Йорам (849-843 рр. до Хр.). Столицею стала Самарія, де побудовано царський палац. Існує теж бюрократія і державна адміністрація. Отож держава вже має відповідну організацію. Це доба великих публічних будівництв і інтенсивної комерційної діяльности, але також воєн проти царства Дамаску задля контролю над Ґалаадом. У контексті зв’язків з іншими державами потрібно згадати шлюб Ахава з Єзавель, дочкою царя Тиру.
Асирійські аннали згадують пізніше Ізраїль як «землю дому Омрі». Йому вдається підкорити царство Моаву, як про це стверджує пам’ятник Меша (2Цар. 3). За Ахава, з одного боку, скріплюються зв’язки Ізраїлю з Юдою, а з іншого – контроль над Моавом. Увесь період свого правління Ахав воює проти арамеїв з Дамаску, а той час на обрії з’являється його найстрашніший ворог, неоасирійська імперія, яка починає свою експансію за Ассурбаніпала (883-859 pp. до Хр.).
У 885 р. до Хр. Салманассар III воює в Каркарі, що в Сирії на річці Фронт, проти коаліції 11 держав, серед яких Арам та Ізраїль, до яких входять теж військові відділи Південного царства. Попри переможний тон асирійських джерел, битва закінчилася без переконливої перемоги одної сторони над другою. Царство Ахава – це доба економічного добробуту. Водночас Біблія звертає увагу на релігійний синкретизм (1Цар. 16:30-34; 19:10). Це доба, якій належить діяльність пророка Іллі (1Цар. 17-2Цар. 3). За часів Ахаза і Йорама царство Ізраїлю слабне. Моав і Юда відновлюють свою незалежність і знову починається війна проти Дамаску. У цьому контексті належить розглядати діяльність пророка Єлисея.
Третій етап Ізраїльського царства наступає після занепаду династії Омрі і розпочинається з Єгу. Він триває майже повне століття з трьома царями: Єгоахаз (Йоахаз), Йоаш (Йоас), Єровоам II (843-745 pp. до Хр.). Єгу воює проти культів Ваала (за що його хвалить пророк Єлисей), але не відкидає культу теляти, що його започаткував ще Єровоам (2Цар. 10:31). За його царювання Ізраїль стає васалом асирійського царя Салманассара III, як про це свідчить чорний обеліск, що зберігається тепер у Британському музеї, відкритий у Німруді 1846 р. Ймовірно, ця філоасирійська політика царя Ізраїлю шукала допомоги проти Казаела з Сирії, проти якого воює наступник Єгу. Після Єгоахаза, царство якого визволив від сирійської небезпеки невідомий визбавитель, на царський престол приходить його син Йоаш (2Цар. 13:5). В аналах Ададнірарі III його представлено як васала, що сплачує податок Асирії разом з Тиром, Сидоном, Едомом і филистимлянськими князями після переможної асирійської кампанії 803 р. до Хр. проти Араму аж до границь Ізраїлю. Саме з цієї нагоди Йоаш відвойовує втрачені території в Цисйорданії (2Цар. 13:25). Можливо, до цього періоду належить і битва під Афеком, про яку розповідає Біблія (1Цар. 20).
Звільнившись від арамеїв, що опинилися під загрозою з боку Асирії, яка вирушає походом 773 р. до Хр. проти Дамаску, Ізраїльське царство стає дуже сильним. Проте 41 року царювання Єровоама Біблія присвячує лише сім віршів (2Цар. 14:23-29). Єровоамові вдасться відвоювати давні трансйорданські території і розширити своє управління на царство Амона, отож його володіння, якщо виключити територію Юди, сягає розмірів царства Давида-Соломона, включаючи Дамаск, Хамат і узбережжя. Цей період Ізраїлю став можливий через тодішню слабкість і занепад Асирії.
Під час царювання Єровоама II виступають два пророки, Амос з Текоа з Юди й Осія, громадянин Північного царства, які проповідують кінець царства Ізраїлю. Справді, зі смертю Єровоама II країна впадає у важку політичну кризу. По шістьох місяцях царювання сина Єровоама, Захарію, вбив якийсь Шалум, теж усунений з престолу Менахемом. Царство Ізраїлю входить у добу нестабільности, з якої вже більше не вийде.
З цього моменту починається четвертий етап, який приносить падіння і кінець Самарії і Північного царства (745-722 рр. до Хр.). Жорстокий Менахем стає жертвою Асирії (745-736 рр. до Хр.). Щоб не дозволити Теглат-Фаласару III знищити його, Менахем платить йому величезну суму з 1000 срібних талантів податку (2Цар. 15:19-20; Асирійські аннали; АНЕТ 283а). Син Менахема, Пекахія, царює лише два роки (736-735 рр. до Хр.); його вбив Пеках, що й зайняв престіл (735-732 рр. до Хр.). Пеках міняє зовнішню політику організуючи антиасирійську коаліцію з Резіном II з Дамаску й іншими царями Сирії, спільно з якими вирушає проти Юди, для того, щоб змусити її приєднатися до коаліції проти Асирії. Це так звана «сиро-єфраїмська» війна, про яку розповідають біблійні тексти, асирійські аннали і написи Теглат-Фаласара III (2Цар. 16; Іс. 7:1-17; 8:1-15; 17:1-11; АНЕТ 282-284).
Хронологія цього періоду викликає багато дискусій, оскільки проблему становлять роки царювання Йотама і смерти Осії, царя Юди, й Ахаза, а отже, прихід на трон Єзекії. Ахаз просить і отримує допомогу проти Асирії, військо якої вирушило проти Пекаха, завойовувало велику частину Галілеї і Галааду в Північному Царстві і виселило ізраїльських мешканців з цих регіонів на північ Сирії та північний захід Месопотамії (2Цар. 18:5-9; 15:27-29). Дамаск завоював Теглат-Фаласара III (732 р. до Хр.), а царя Резіна було ув’язнено. Сирія і частина завойованого Ізраїлю стають асирійськими провінціями.
Пеках був вбитий у результаті змови, підготовленої Осією (2Цар. 15:30). Осія намагається створити антиасирійську коаліцію спільно з Со, царем Єгипту, але асирійський цар Салманасар V вирушає походом проти Ізраїлю й ув’язнює Осію (2Цар. 17:4; 18:10). Столиця Самарія тримається ще 2 роки, але врешті і вона впала, за асирійськими аналами, за Саргона II у 722 р. до Хр. або наприкінці правління Салманассара V, у 723 р. до Хр., за біблійним свідченням (АНЕТ 284-285б; 2Цар. 17:5-6; 18:9-11). Самарія стає асирійською провінцією і вся верхівка опинилась на засланні. Північ країни заселяє мішане населення, яке і стане причиною полеміки проти самарян у цей період. Так закінчується Північне царство, після правління 19 царів, які царювали в середньому по 10 років кожний і 7 з яких вбили їхні наступники.