У попередній роздумі ми розглядали питання про походження людини, як на нього задивляється і наука, і віра. Сьогодні приглянемося до людини на основі Святого Письма; до її появи на нашій планеті у світлі Божого об’явлення. Добре пригадати собі висновки та твердження, що їх ми зробили вже минулого разу на цю тему, отже:
- Людина появилася на землі завдяки особливому Божому творчому актові.
- Людина є образом свого Творця, і тому займає між створіннями особливе місце. Людина відрізняється від тварин і є володарем видимого світу.
- Людське тіло в усіх однорідне; немає якихось інших родів людей.
- Бог створив людину чоловіком і жінкою та злучив їх у подружжя, щоб запевнити збереження і поширення людського роду.
- Жінка, так само, як і чоловік, створена на Божий образ, тож під оглядом людської гідности немає між ними жодної різниці.
Це є головні правди віри, зачерпнені з Божого об’явлення, з перших сторінок Святого Письма – істини світлі, єдині, неповторні. В ту епоху вони були революційні. І тільки ми, що вже в дусі цих правд – свідомо чи несвідомо – зросли, з ними злилися, не відчуваємо їхньої вагомості, краси та значення. Це «Золота грамота» людського роду та його гідности. – Ось висновки щодо походження людини у світлі віри та Біблії.
Та, крім цих релігійних істин, людині залишається ще багато для досліджування і поглиблення. Святе Письмо, наприклад, не говорить нічого про те, скільки спливло часу від початку світу до створення людини, нічого не згадує і про те, як появилась людина на землі. Однак у Святому Письмі маємо деякі вказівки й про це, та не для того, щоб стали вони основою антропології, археології, геології тощо. У другому розділі Книги Буття маємо опис створення людини. Він, як кажуть учені, взятий із стародавніх джерел, із ще старших, ніж ті, що їх уживав автор першого розділу. І справді, другий розділ дає опис ще цілком первісного, примітивного характеру, повний образної мови та антропоморфізмів про створення людини. Корисним буде прочитати цей прадавній текст.
«І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею…
І сказав Господь Бог: Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього. І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі воно ймення йому. І назвав Адам імена всій худобі, і птаству небесному, і всій польовій звірині. Але Адамові помочі Він не знайшов, щоб подібна до нього була. І вчинив Господь Бог, що на Адама спав міцний сон, і заснув він. І Він узяв одне з ребер його, і тілом закрив його місце. І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку, і привів її до Адама. І промовив Адам: Оце тепер вона кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона чоловіковою буде зватися, бо взята вона з чоловіка. Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом.» (Бут. 2:7,18-24).
Ми вже згадували раніше, що насправді нелегко зрозуміти істинний сенс деяких місць Святого Письма Старого Завіту, позаяк вони написані в літературному стилі східних народів, що є відмінний від нашого мислення і висловлювання понять та істин. Це стосується також тексту, що його ми якраз прочитали. Щоб зрозуміти цей фрагмент, слід намагатися вловити те, що саме автор хотів сказати. Бо Святе Письмо – за святим Августином – треба розуміти так, як воно висловлюється. А воно має цілком особливу, властиву мову. Св. Августин звертає нашу увагу на місця, тяжчі для зрозуміння. Якщо тлумачити їх нашим стилем та сучасними словами, то з цих текстів вийшли б напевно, смішинки чи казки, найперше для тих людей, які не мають ніякого розуміння Святого Письма, як, наприклад, погани чи атеїсти.
Не треба бути аж надто великим знавцем Святого Письма, щоби збагнути, що біблійний опис створення людини є образний: автор прирівнює Бога до гончаря, що виліплює посуд із глини. На Сході це дуже часте порівняння. Однак було б нісенітницею та блюзнірством думати, що Бог замісив глину та з неї сформував тіло людини й вдихнув у нього животворного духа. Бог є Дух, тож немає в Нього рук ані не дихає Він так, як людина, що має легені. Ця образна мова служить для того, щоб наочно представити своїм читачам, які звикли саме до такої мови й такого вислову, що людина постала внаслідок творчого діяння Божої волі. Усе, отже, що вона має, походить виключно від Бога. І саме в цьому біблійний опис відрізняється від опису про створення людини вавилонського, єгипетського чи якогось іншого. В уяві цих народів людина – це продукт припадкових сприятливих обставин, іноді ж навіть результат кривавої боротьби між злими і добрими божками. Тим часом уже на перших сторінках Святого Письма натрапляємо на виразну релігійну свідомість і осмислення чіткої ідеї про єдиного правдивого Бога – Творця неба і землі та всього живого і неживого створіння, зокрема ж людини, якій Біблія призначає окреме місце. Власне тут важливість перших сторінок Книги Буття. Бог хотів зберегти Свій вибраний народ від поганських забобонів, від мітичних та казкових нісенітниць, щоб дати йому, а через нього й усьому людству, правдиве поняття про Божу природу, про гідність людини та її завдання у світі. Ми мусимо ще раз підкреслити, що Святе Письмо не суперечить науці та не заперечує її – оту правдиву науку. Воно лише виступає проти поганських мітів, проти пантеїстичного погляду на світ, проти атеїзму та різних інших помилкових доктрин. Очевидно, Святе Письмо заперечує науку, якщо вона стає носієм атеїстичної доктрини і робить висновки, схожі на поганську мітологію. І хоча Біблія – не підручник природничих наук, то все ж таки й вона проливає світло на природу та її архитвір – людину, а подальше завдання належить науці: у світлі об’явлених істин простежувати природу й людину. Так вона ще більше підтвердить правдивість тих істин, якими Господь людину обдарував і дав їй немовби завдаток, щоб з їхньою допомогою збагатила своє знання. Віра і наука можуть і повинні взаємно собі допомагати.
Коли Святе Письмо твердить, що людину створено з пороху земного, то таким чином хоче сказати лиш те, що людське тіло є матеріяльне. Якщо говорить про подих життя, то виражає, що людина має в собі два складники: матеріяльний і духовний. Давні народи Сходу не знали хімічного складу людського тіла, проте вони правильно зауважили, що воно через деякий час у гробі розкладається і стає порохом, подібним до земного. І людина доти жива, доки дихає. Тим-то «порох» в їхній мові означав матеріяльну природу людського тіла, а подих був для них ознакою життя. Тому правда, яку безпомилково дізнаємося з другого розділу Книги Буття, є така:
- Людина як тіло – створіння матеріяльне. Єврейською це висловлено дуже гарно, краще, ніж в інших мовах. «Чоловік» по-єврейському – «адам»; слово ж «адам» означає також «червона глина». Тому в єврейській мові кажуть, що «адам» (людина) походить від «адама» (червоної глини).
- Щодо людської душі, то через подих життя, на думку євреїв, людина немовби споріднена з Богом. Тіло походить від матерії, що вже була, яку «взяв Бог», як навчає Святе Письмо; але духа вдихнув Бог безпосередньо, від Себе, створив його Своєю всемогутністю. І так створена людина відрізняється від інших створінь, що мають також «віддих життя» . Власне тому Господь і «приводить їх усіх перед людину, щоб вона надала їм імена, а знати ім’я когось – те саме, що знати його природу та його призначення. Отже, даючи імена іншим створінням, людина показує так свою вищість над ними, якраз пізнаючи внутрішню їхню природу.
- Жінка має таку саму природу, як чоловік. І ствердження цієї природної рівности у Святому Письмі є дуже цінне, адже давні народи вважали жінку за єство, нижче від мужчини, та й досі таке розуміння поширене в деяких поганських народах. Тому не совітські атеїсти зрівняли чоловіка з жінкою, але зробив це вже автор Святого Письма перед тисячами років, передаючи людству щодо цього об’явлену Божу істину.
- Слова «і стануть вони одним тілом» виключають полігамію, многоженство, і ясно висловлюють правду, що Бог установив одноженне подружжя. А, втім, звичайний людський розум, притемнений пристрастями деяких сучасних поганських народів, ще й досі неспроможний прийти до цієї дійсності.
Справді, біблійне оповідання про створення людини – це невичерпна скарбниця правди про людину та її гідність.