Розповідають, що керівникові невеличкої компанії не раз надсилали анкету із запитанням: «Скільки працівників ви втратили через проблеми, пов’язані із сексом на роботі?» Він відповідав: «Не знаю жодного. Найбільша наша проблема – алкоголь».
Позаяк ми прагнемо обговорити одну за одною причини найважчих сімейних криз, з якими маємо справу сьогодні, тотальну проблему алкоголізму годі оминути. Один із трьох американців має близького родича-алкоголіка, і це число зростає. Це не хвороба білої людини, проблема чорних чи слабість американських індіянців. Це людська недуга, що впливає на всі статі, національності і раси. Французи, які гордяться низьким рівнем алкоголізму, мають вищий рівень захворювань на цироз печінки, ніж будь-яка инша країна світу. У Росії налічується 25 мільйонів алкоголіків. Пияцтво поширене серед протестантів, католиків і євреїв. Деякі з них – злидарі, що вештаються в міських нетрях; инші були на вершині людської популярности і слави, такі як Бетті Форд, Сід Цезар, сенатори Вілбур Мілз і Гарольд Г’юз. Ми щодня спілкуємося з людьми, у чиєму житті владарюють пляшка і чарка.
Найсумніша сторона алкоголізму – його вплив на невинних членів родини, які ще зовсім молоді і не розуміють, що відбувається з їхніми батьками. За оцінками Національного інституту алкоголю і алкоголізму, половина узалежнених у нашій країні – жінки, багато з яких «законспіровані алкоголіки» й успішно ховають свою залежність за дверима власних осель. Однак ці жінки не можуть сховати її від власних дітей. Я здригаюся, думаючи, скільки малюків блукають туди-сюди у своєму домі і дивуються, чому матуся так довго «спить» на підлозі. Скільки дітей будуть несправедливо покарані, не нагодовані чи зазнають инших надуживань через п’яного батька, якому все байдуже. Важко переоцінити вплив алкоголізму на стабільність сучасних сімей.
З огляду на широту цієї проблеми я відчуваю: їй слід приділити набагато більше уваги. Тому я запросив чотирьох авторитетних спеціялістів у свій офіс, щоб вони розповіли нам про сучасний погляд на алкоголізм і методи лікування. Серед них був лікар і сімейний психолог, який має понад двадцять п’ять років досвіду в консультуванні з питань сім’ї, подружжя і дитини. Його батько вчинив самогубство під час одного із запоїв. Також зі мною були «Боб», тверезий алкоголік, і його дружина «Поліна», які не хотіли, щоб ми називали їхні справжні імена.
Я не вимагав від цих людей вичерпного аналізу проблеми; ми вже знаємо, наскільки вона поважна. Радше я хотів, щоб вони дали нам практичні пропозиції, як членам сім’ї розпізнати недугу і згодом допомогти. Почуті відповіді були дуже інформативні і підбадьорливі.
Ми спитали в лікаря, чи нині можна успішно лікувати алкоголізм. Це безнадійна хвороба чи все-таки існує порятунок для жертви і сім’ї? Ось яка була відповідь:
«Багато років я був спеціялістом із внутрішніх недуг, і ця робота сильно пригнічувала мене. Звісно, я допомагав пацієнтам із хронічною хворобою легень, важким діябетом і слабким серцем, але насправді мої зусилля тільки сповільнювали перебіг хвороби. Поступово стан хворих погіршувався, і недуги прогресували. Щодня я відвідував відділення інтенсивної терапії і бачив, як люди програвали боротьбу за життя, натомість мої пацієнти-алкоголіки одужували. Саме тому я тепер працюю майже виключно з алкоголіками, і ця робота дарує мені втіху. Я бачу людей, які приходять із такими страшними проблемами, що годі й уявити, але починають виконувати лікувальну програму, і за кілька місяців ситуація кардинально змінюється. Тому можна зробити висновок: алкоголізм не тільки лікують у медичній спільноті, але й лікують краще, ніж будь-яку иншу хронічну недугу. Після програми лікування алкоголіки стають функціонально ціліснішими, здібнішими й активнішими, ніж до початку хвороби»
Це було темою всієї дискусії: в алкоголіка є надія! Але перед лікуванням проблему слід визначити і визнати. Далі ми попросили нашого гостя описати риси ранньої стадії недуги, які допоможуть членам сім’ї виявити її. Він сказав:
«По-перше, – це сигнал толерантности до алкоголю. Особі видається, що їй треба пити більше, щоб досягти того самого результату. Вона називає це «вмінням пити» – символ певного статусу у всьому світі. Насправді це небезпечна ознака, яка вказує на певну хімічну корекцію. По-друге, настає час, коли особа не хоче говорити про своє пияцтво. Вона розуміє, що споживає алкоголю більше від инших, і уникає згадок про це. Так починається процес заперечення, який може тривати багато років. По-третє, у такої особи починається затьмарення свідомости. Я маю на увазі, що вона має короткі періоди амнезії, які з часом стають тривалішими. Тобто клітини пам’яті мозку вже не пам’ятають сказаного чи зробленого. Навіть більше: загострення цього явища пов’язують із малою дозою: вистачає однієї – двох чарок. Тут не йде мова про повне сп’яніння від анестезуючого впливу великих доз алкоголю. Натомість особа пригадує попередній вечір і каже: «Ти ба! Я ні біса не пам’ятаю, що було після другої чарки». Це викликає сильний страх. По-четверте, особа починає помічати: вона вже не здатна передбачити, скільки зможе випити, якщо почне це робити. Для мене це головна риса алкоголізму, основний симптом недуги. У такому разі людина завжди п’є більше, ніж хотіла, бо не може стриматися. Чоловік сідає, щоб випити кухоль пива, і прокидається наступного ранку. Людям важко в це повірити, але алкоголіки не мають наміру напиватися. Вони просто хочуть випити чарку чи дві. Саме тому вони можуть присягти, що ніколи не будуть пити, не лукавлячи. Вони не мають наміру порушувати цю обіцянку. Але одного разу алкоголік сяде з другом випити чарку, щоб прокинутися вже вранці»
У цю мить до нашої дискусії долучилася Поліна, яка розповіла про особистий досвід:
«Важко полічити, скільки разів Боб обіцяв: він не буде пити. Саме це найбільш прикро – Боб дивився мені просто у вічі і казав, що він кинув – дійсно кинув пити. Він говорив: «Я бачив, як боляче тобі і дітям, і мені досить. Я обіцяю тобі, цього ніколи більше не буде!» А тоді за день чи два він приходив п’яний як чіп. Я думала, що Боб бреше мені. Як він міг би любити мене і стільки разів брехати мені просто в очі? Але він не брехав. Він не міг дотримати обіцянки. Боб думав, що позбудеться своєї проблеми силою волі, однак фізіологічну проблему годі вирішити таким чином. Так само не можна думкою зупинити діярею»
Ми попросили Боба розповісти, що він думав у цю пору постійних невдач. Він сказав: його гнітила власна неспроможність здолати згубну звичку.
«Я думав, що проблема в горілці, а тому почав вживати скотч, а згодом бурбон. Тоді я спробував медитацію. Нічого не допомагало. Я вдався до десятка різних способів контролювати вживання алкоголю, але завжди повертався до своїх звичок. Тоді я вирішив ховатися. Я носив у кишені спрей для рота і завжди мав зелений язик. Я пив шість місяців, і Поліна навіть не знала про це. Кожного суботнього ранку вона мила волосся і півгодини сиділа під гучною сушаркою. Я ледве міг дочекатися, поки жінка візьметься до діла, тому що на мене чекала оковита в серванті. Я біг до холодильника по пляшку мінеральної води, виливав половину в умивальник і доливав туди горілку. А тоді випивав її перед телевізором з ореолом святости на чолі. Слід дуже добре думати, щоб приховати власне пияцтво від тих, із ким живеш. Так тривало місяцями. Бачите, я став залежним від наркотику і зовсім не усвідомлював цього»