При кожному згадуванні подій у житті Пресвятої Богородиці Візантійська Церква зачитує уривок з Євангелія від святого Луки, в якому Христос проголошує її “блаженною”. Коли в натовпі людей, що оточували Господа, якась жінка піднесла голос і промовила до Нього: “Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди, що Ти ссав їх!“, Ісус відповів: “Блаженні ж і ті, хто слухає Божого Слова і його береже!” (Лк. 11:27-28).
Ці слова Господа досконало відображають те, хто така Марія, і Святе Письмо наполегливо доводить це. Вона “блаженна” не тільки через свій фізичний зв’язок з Господом, як Його Матір, але й тому що є найдосконалішим прикладом того, як треба “слухати й берегти слово Боже”. І той самий євангелист не раз наполягає на тому, що Марія вірно додержувалася того, що Господь казав і чинив: “А Марія оці всі слова зберігала, розважаючи, у серці своїм” (Лк. 2:19). Вона не завжди могла зрозуміти поведінку своєї Дитини, проте вона вірила в Неї. Наша Церква невтомно повторює, що Марія “блаженна”, позаяк вірно берегла слово Боже у своєму серці.
Реальність “непорочности” Марії була офіційно проголошена на Другому Вселенському Соборі в Константинополі (553). Марія Пренепорочна. Мабуть, це сутність її особливої гідности як Матері Божої. “Непорочна” – це не просто фізіологічне твердження. Це передусім внутрішня духовна постава. Духовна непорочність надає ваги й краси фізичній. І також це не просте заперечення чи відсутність, а радше цілісність і повнота любови. Це твердження підкреслює потребу і бажання цілковитого ототожнення в любові.
Святого Духа, Духа освячення, завжди тісно пов’язують зі святістю Марії. Саме через Його діяння Бог об’єднався з творінням. Він огорнув її тіло й душу, і підніс їй найбільшу можливу святість. Він здійснив втілення в її утробі. Він наставляв і просвітлював її. Саме Святий Дух освятив і преобразив її. Вона є “бездоганна”, “славна”, “непорочна”, “без ганьби чи плями”. Свобода серця, яка дає змогу “узріти Бога” сягає найвищої досконалости в Марії. “Вона завжди зберігала невинність розуму й душі, а тому і тіла” – сказав святий Іван Дамаскин. Непорочність Марії була вираженням її свободи й досконалого людського послуху перед волею Божою.
ЗАСТУПНИЦЯ ЗА СПАСЕННЯ
Марія є “заступницею за спасення наших душ”. Ця особлива роль Марії на небі часто згадується в наших молитвах. Вона є Матір’ю нашого Спасителя і Відкупителя і “молитви Матері всемогутні з її Сином” (Повечер’я). Вона відображає щедрість, доброту і чудесну любов Бога до нас. Вона дарує людський голос благодаті свого Сина й Господа. Усе, чим вона є, стає для нас джерелом Божої благодати.
Такий євангельський погляд на заступництво Марії завжди присутній на традиційній іконі. У візантійському почитанні не може існувати ікони Пресвятої Богородиці без присутности Господа на ній. Тільки любов Господа може пояснити роль Марії. Ласкаве милосердя Сина, яким Він применшив Себе і зійшов до нас, запевняє нас у могутньому заступництві Богоматері. Через Сина її називають Повелителькою, Владичицею і Царицею.
БОГОРОДИЧНІ ПРАЗНИКИ
Візантійська Церква не вважає життя Богоматері послідовністю окремих епізодів, які слід згадувати з огляду на їхню історичну правдивість; і ще менше вона схильна складати перелік догм заради них самих. Усе життя Марії було спрямоване до втілення таїн нашого спасення. Вона виконала важливу роль у здійсненні Божого задуму відкуплення світу. Кожен крок в її житті – це наближення до втілення Слова Божого і спасення людства. Вона є тим зв’язком, що об’єднує Бога з Його творінням. Віра і любов Марії та добровільне прийняття Божого запрошення роблять її взірцем для людства.
Доброта та безконечна щедрість Бога приголомшує уяву. Споглядаючи, ми інстинктивно шукаємо поетичних форм, що відобразили б нашу християнську інтуїцію і віру в Господа Бога, завдяки якому вона стала такою. Візантійські святкування на честь Матері Божої звернені до Того, хто вперше сповнив її цими дивами. Ми маємо щонайменше[1]14 різних святкувань на її честь.
З огляду на неосяжну тайну її материнства всі події життя Матері Божої сповнені особливої величі. Різдво Пресвятої Богородиці вважають прелюдією до діла відкуплення. Введення Богородиці в храм проголошує, що вона стане храмом Слова Божого. Те, що вона охоче прийняла заклик і запрошення Бога під час Благовіщення, провіщує втілення і сприяє його здійсненню. Успення Богородиці стверджує, що смерть не здатна запанувати над “Матір’ю Життя”: “Тому що вона Матір Життя, Ти підніс її до життя” (Празник Успення Пресвятої Богородиці). Позаяк Христос, як Бог і людина, пронизав увесь всесвіт Своїм вознесенням, Марія також, завдяки особливій Божій благодаті, долучилася до свого Сина і пронизала увесь всесвіт в Успенні. Тепер ми хотіли би розглянути ці дива Марії у світлі того, як вони виражені у візантійському літургійному житті.
[1] Я кажу “щонайменше”, тому що, наприклад, у Росії існує набагато більше святкувань на її честь. Для кожної з ікон Пресвятої Богородиці існує особлива служба з тропарем і кондаком: для “Смоленської Божої Матері”, “Іверської Божої Матері”, “Володимирської Божої Матері” і т. ін.