Уся тема чину хрещення – це ствердження волі особи прийняти Христа, Його вчення, Його дороги як наші дороги, і відвернутися від усього, що відвертає нас від Бога.
- Свящ. Чи відрікаєшся сатани, і всіх діл його, і всіх ангелів його, і всього служіння його, і всієї гордині його?
- Хрещ. Відрікаюся.
- Свящ. Чи ти відрікся сатани?
- Хрещ. Відрікся.
- Свящ. Чи з’єднуєшся з Христом?
- Хрещ. З’єднуюся.
- Свящ. Чи з’єднався ти з Христом?
- Хрещ. З’єднався.
Ці питання і підтвердження волі прийняти Христа та всього, що це означає, повторюються тричі, і щоразу звучать сильніше і голосніше. Як казав Тертуліян: “Поганами народжуються, а християнами стають”. У своїй милості й любові Бог пропонує нову поставу, новий зв’язок, новий вимір життя, і новий рівень нашої особистости, який є життям “благодати”.
Бог пропонує людині нове єднання з Його любов’ю і життям, і людина відповідає, зрікаючись гріха, зрікаючись відокремлення і відчуження від Бога. Це весільне свято між Богом і людиною, в якому обоє налагоджують найближчі стосунки. Людина здобуває і одержує нове становище і вищий рівень особистого зв’язку зі своїм Творцем.
Святий Дидим Сліпий (313-398) дуже гарно окреслює цей зв’язок: “У хрещенні… Святий Дух, як Бог, оновлює нас у зв’язку з Отцем і Сином. Він повертає нас до первісної краси і сповнює благодаттю, щоб ми більше ніколи не давали місця тому, що негідне нашої любови …” (Про Пресвяту Тройцю, 2, 12).
Дозвольте нам ще раз нагадати, що любов – це особистий зв’язок і відданість; її годі накинути і можна лише запропонувати. Спасення – це процес, який веде людину до повноти життя в Христі; це досконале прийняття батьківства Божого. Тому хрещення – це переорієнтація душі, відбудова подоби, яка плине з нашого долучення до Христового воскресення. Людина довіряє, вірить і цілковито скоряється. Без цієї віри неможлива любов. Пізнання іншої особи в любові сягає глибин єства іншої особи. У цій глибині відбувається спілкування та ототожнення. З цієї причини в чині хрещення священик запитує:
- Чи віруєш Йому (Христові)?
- Вірую Йому (Христові) як Цареві і Богові.
- Якщо так, промовляй Символ віри.
Проказування Символу віри – це не просто повторення списку істин. Радше це занурення в цю “повноводну ріку”, якою є життя Пресвятої Тройці. Ми поринаємо в життя Отця, ми віддаємо себе життю Сина, Який помер ради нашого спасення, ми скоряємося діянню Святого Духа, Який наповнить усе і піднесе нас до майбутнього вічного життя.
Тому Символ віри промовляють урочисто і з переконанням. Таке проголошення пов’язане зі зміною цілого нашого єства, нашої свідомости і спізнання Бога та інших. Хрещення називають “оновленням життя”. Позаяк життя – це поступ, ми зобов’язуємося чимраз більше наближатися до цієї постави, “розуму Христа”. “Старе життя” було загубленим шляхом, коли людина блукала далеко від Бога, самотня й самолюбна. Нове життя – це “одягання в Христа”, з Яким ми перебуваємо в Отці. Бог знову породжує Сина і вдихає Свого Духа в людину, об’єднуючи людину зі Собою в найтіснішій надприродній спільності любови й життя. Отже, для людини це справжнє нове народження, таке реальне, об’єктивне і фактичне, що воно дієво впливає навіть на несвідоме немовля.
Чин хрещення – це здійснення і спізнання “теперішнього виміру” сопричастя в любові й житті Богочоловіка. Зовнішній вияв хрещення – занурення усієї особи у воду, священну купіль – символізує і здійснює погребіння, зникнення і смерть. Наша грішна плоть зникає у воді, в якій ми поховані в Христі”. Занурення у воду символізує і звершує смерть. Вихід із води символізує і звершує воскресення. Ми поринаємо в смерть та погребення і підносимося знову до подоби воскресення, до нового життя.
Перше своє буття ми взяли від Адама, і так само тепер, через Христа, другого Адама, ми по-справжньому зодягаємося в нове буття на Його образ і подобу. Ми приймаємо цей новий образ, померши для одного буття і піднісшись до нового. Хрещення – це перемога! Смерть і воскресення – події безповоротні. Позаяк не існує способу, яким охрещена особа могла би переродитися в старого Адама, хрещення не може повторитися вдруге.
У Посланні до римлян, яке читають під час чину хрещення, апостол Павло передає кількома словами чудесну повноту наслідків хрещення: «Чи ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися? Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя. Бо коли ми з’єдналися подобою смерти Його, то з’єднаємось і подобою воскресення, знаючи те, що наш давній чоловік розп’ятий із Ним, щоб знищилось тіло гріховне, щоб не бути нам більше рабами гріха, бо хто вмер, той звільнивсь від гріха!» (Рим. 6:3-7).
Для кожного хрещення вживають і освячують свіжу воду. Вода в наших молитвах – це символ і відображення цілого творіння і його основний елемент. Вона – природна ознака життя: вона дає і створює життя. Окроплення водою означає реальну космічну й відкупительну силу, яку вона тепер містить. Довгі і дуже гарні молитви, які промовляють над водою, є свідченням неймовірної ваги, якою ми наділяємо її, і тому факту, що сам Бог вважає воду такою важливою.
Його творчий дух витав над водами на початку. Водою Він спас Ноя. Через воду Він повів народ Ізраїля до свободи. Тепер Він зробив воду ознакою свого відродження: “Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже” (Ів. 3:5).
Вода – не тільки те, що несе життя; також вона несе смерть (наприклад, повені). Якщо після того, як вода вилилася комусь на голову, він виходить з води живим, це символізує нове життя, воскресення і відновлення. Занурення в хрестильну воду – це смерть і відокремлення. Хай яка містична, ця смерть попри це реальна та дійсна: смерть для гріха, старої людини, закону. Це не просто бажання померти; це проголошення факту. “У хрещенні ви мертві для гріха”, – каже апостол Павло. Вихід з води – справжнє воскресення: “Так само ж і ви вважайте себе за мертвих для гріха й за живих для Бога в Христі Ісусі, Господі нашім” (Рим. 6:11). І саме через богословський реалізм хрещення візантійська духовність здригається від осуду, побачивши, як хрещення здійснюється якнайменшою кількістю води, яку поспішно і недбало проливають.
Останній виголос під час чину хрещення – це переможне і непохитне ствердження того, що сталося і ким був охрещений: «Ти був охрещений, очищений; ти освячений, виправданий і просвітлений в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.»
Ти міг бути грішником, ідолопоклонником, богохульником. Тепер ти серед “утаємничених”, тепер ти “святий”.
Отже, хрещення – це втаємничення в життя і розум Христа. Людина стає обраною, святою, призначеною для того, щоби перейти у священний стан життя, у тайну Христа. Сама структура її життя змінюється. Тепер вона обожена. Християнин повинен поступово і віддано ставати, як Христос, “слугою” Бога, і, як Христос, слугою і братом для всіх. Отже, втаємничення – це не кінець, а початок. Це справжній початок розвитку власних думок, діяльності та мотивації, що наближаються до Христових.
Тепер ми можемо зрозуміти виміри святого хрещення, які візантійці повсякчас підкреслювали, іноді навіть занадто. Усі хрещені, як і миряни, так і духовенство, поділяють “священство” Христа. Це священича ідентичність діє не лише в теорії, але й у практичному житті Церкви (вибори єпископів, священиків і т. ін.). Усі хрещені відповідальні за Церкву загалом і за її місію у світі. Не те, щоб миряни мали замінити священиків у виконанні їхніх обов’язків. Кожен має свою роль, і обов’язки мирян, які перейняло духовенство, мусять повернутися до них.