В останніх наших розповідях ми говорили про допомогу, що її одержала людина з висот у своєму шуканні правди і добра, у своєму релігійному шуканні Бога та Його первісного творчого задуму супроти людини. Ми говорили про Боже об’явлення як про сповнення відвічної природної туги людини за Богом та за вічним щастям. Матеріялістично-атеїстичне вчення у світлі аналізу людської природи та історії людини на землі – це не тільки злочин над людською природою, її неоправданим самообмеженням, самообрізанням, а й злочин проти об’явлення як історичного факту людства. Безбожництво – це пофальшування людської природи та порушення її внутрішньої структури, її природних законів. Безвірництво – це порушення людської розумної природи, людського життя як розумного та свобідного єства. Безбожництво не має жодних розумних основ ні в людській природі, ні в історії людства. Воно, навпаки, спротивляться людині як розумному єству, є самоскаліченням людського розуму за наявности певних правд, до яких людський розум має право та природні підстави, до правд, об’явлених Богом як Творцем світу, Вселенної та людини в ній.
Творчим всесильним Божим актом людина опинилася в світі, в майстерно спорудженому житлі, з усім потрібним для життя та праці. Вона прийшла на готове, не створила сама собі світу, що в ньому живе. Прийшовши, однак, на готове, в оте прегарне житло, вона у своїй розумній цікавості починає розглядатися по ньому, простежувати різні речі, що є в ньому, досліджувати, питати, куди ведуть ці чи інші двері, куди звернене вікно, звідки йдуть водогони чи електричні дроти, як приходить до того помешкання огрівання, що є над ним та що розташоване під ним, які сусіди мешкають в інших помешканнях обіч чи на інших поверхах тощо. Хто не досліджував би того всього, не мав би всіх рис людини. Бо мусить вона пізнати безліч інших справ, пов’язаних з її побутом у тому помешканні: хто є власником його? Які правила сусідської поведінки? Які приписи спільного, загальноприйнятого життя? Які відносини її супроти власника дому, сторожа, обслуги тощо? Хіба лиш якась собачка задовольнялась би звичайним лігвом десь у кутку такого приміщення, бо єдиним проявом якогось заінтересування світом було б її шукання поживи чи місця, де загребла б свої природні секреції, щоб вони не спричинювали їй неприємности. Евентуальне співвідношення між власником дому і сусідом було б нерозбірливе погавкування. В такому становищі знаходиться атеїст, що проживає в нашому світі, в такому, як він сьогодні є. Це чисто матеріялістичне ставлення до життя: без проблем про походження людини, про мету людського життя, про закони того життя щодо інших єств тощо. Світ для такої людини замикається тільки в чотирьох матеріяльних стінах, з маленькими прорізами на вікна та двері, але, що поза цим – ніби не має значення, не існує, це тільки фантазії ідеялістів чи церковників. Науковий атеїст «науково дослідив» оком, слухом, дотиком, нюхом та смаком, що існує лише матерія, чотири стіни; що існує світло, яке проходить через вікно, повітря проходить крізь двері, молоко та хліб приносить молочар та пекар, вода тече з трубних проводів, електрика виходить із дротів, крісло, стіл та ліжко зробив столяр, а поза тим немає нічого іншого. Людина живе серед цих речей, їсть, п’є та спить; колись помре і на тому кінець. А щоб не відгонило від неї, то закопають її у землю або спалять, і на її місце прийдуть інші люди, ще є результатом співжиття двох людей різної статі; і так буде існувати вічно, завжди. Все йде, все минає. Треба жити хвилиною, нажитися, зазнати якомога більше приємностей, уникати неприємностей, здобути для себе, по змозі, багато добра та життєвих вигод – чи то силою, чи то спритністю, а чи відповідним домовленням з іншими. Ось це усе людське життя матеріяліста-атеїста, зведене лише до фізичних елементів. Обмежити людину до таких елементів – образити її гідність, порушити усі її природні потреби. А як відняти в людини духовні елементи її життя, її душу та всі її змагання, відхилити питання про походження та про мету людського життя, – тоді це означає звести її до тваринного стану собачки в пишно обставленому помешканні. Людина без релігії та віри – не людина, а тварина.
Та крім того звичайного матеріяльного життя, що його людина може сама досліджувати та доходити до причин і наслідків, до пізнання всемогутнього Будівничого Всесвіту, до відкриття Божого походження світу та життя в ньому, до усвідомлення душі з її невгасимою тугою за вічним і безконечним, – існують ще дійсності, про які науковий дослід нашого розуму не може дійти сам собою, якщо не одержить підтримки й допомоги саме з того надприродного світу, якщо Сам Господь Бог не поділиться з людиною Своєю вічною, Божою правдою, якщо не дасть їй Свого об’явлення, Свого знання про речі, що їх людина звичайним розумом не може дослідити.
Візьмімо для прикладу помешкання в якомусь великому житловому будинку. Все, що людина могла дослідити, – дослідила, тож знає його матеріяльний устрій. Щоб як слід укласти життя в ньому, людині треба ще багато інших знань. Наприклад, довідатися про чесність і правдивість своїх сусідів, знати, хто власник житлового будинку, чи дбає він про нього, про його належне утримання, чи совісний він, чи розумний; хто спорудив будинок та за яким планом? Усі ці відомості мешканець може здобути не на підставі власного досвіду, шукаючи по всіх закутках своєї кімнати, а довідатися від інших, з будівельних планів, що їх йому власник пред’явить тощо. Тут багато в чому він мусить вірити на слово, довіряти людині, знаючи, що той чи інший не має жодного інтересу говорити їй неправду, що така людина знає, що говорить, і може бути очевидцем подій та фактів, які ми, що прийшли згодом, не мали нагоди особисто пізнати. Отже, віримо на слово. І дві третини людського знання і життя опирається саме на довір’ї до інших людей, свідків, очевидців чогось, що ми особисто не могли пізнати та пережити. Очевидно, все це не має в собі чогось недоречного та не суперечить розумові. Якісь нерозумні байки ми відкидаємо як нісенітниці, головно, коли ті незрозумілі й фантастичні речі оповідають свідки, що не могли бути очевидцями.
І ось ми у нашому земному житті, що почалось такого й такого року, місяця і дня, – стикаємося з багатьма речами, які були перед нами. Що більше, натрапляємо на кожному кроці на речі та створіння, що були на землі перед людиною взагалі. Наша розумна природа бажає і силкується їх ґрунтовно пізнати, довідатись про їхнє походження, причини, їхні закони, познайомитися з їх будівничим, Творцем. І було б помилкою хотіти пізнати це все, обмежуючись тільки нашим власним досвідом – серед чотирьох стін нашої кімнати. Треба вийти з неї та послухати тих, що знають: свідків, очевидців. У земних та людських речах – це завдання історії. Взагалі ж історикам ми лише віримо, що вони минувшину належно відтворили на підставі джерел, котрі вони мали. Та є речі, що існують поза історією та поза доступними нам джерелами. До них нам дістатися неможливо, хіба, може, нашими фантазіями та здогадами. Але фантазії та здогади не задовольняють нас, тому ми справді були б вдячні такому єству, яке було б свідком цих подій та прийшло б до нас з-поза часу і об’явило нам правду, яку ми не могли дослідити нашим розумом. Правда не завдає насилля нашому розумові. Бо хоча вона й перевищує його безпосередній погляд на них, але є сама в собі розумною, логічною, доступною для сприйняття розумом. Крім того, коли ми знали б певно, що те єство, котре її нам переповідає – досконало, з власного досвіду знавши про них, – може та хоче нам їх об’явити так, як є насправді, та й не може навіть помилятися і нас обманювати. Наш природний розум доходить саме до пізнання такого Єства, Яким є Бог – Творець Всесвіту, доходить до пізнання Його абсолютної мудрости-премудрости та Його правдомовности, Його доброти, що хоче Своїм знанням поділитися з нами. Це основа всієї релігійности у світі. І коли в якийсь певний історичний період той Творець об’явив Своє знання людині про те, чого людина не могла збагнути, то єдино розумна поведінка людини буде: прийняти це свідчення та повірити йому. Прийняти Боже об’явлення та відповідно до об’явлених правд укладати своє життя так, як укладаємо його відповідно до нашого щоденного пізнання і життєвого досвіду. Бо об’явлення не суперечить розумові, але наш розум бере до уваги, вимагає нашої розумної постави. Наша поведінка ніяк не є нерозумна, коли ми віримо на слово авторитетній людині в людських справах; так само наша поведінка супроти Бога та Його об’явлення ніяк не є нерозумною, коли ми віримо Йому на слово. Якраз не вірити було б нерозумним, негідним людини. І як знанням, набутим через довір’я до людей, ми можемо жити та діяти, так само можемо жити та діяти на підставі правд, набутих вірою в Боже слово, вірою в Боже об’явлення. І тому атеїстичне ставлення до християнства є нерозумне не лиш у його поодиноких фальшивих твердженнях та формулюваннях, але у його запереченні християнської об’явленої істини взагалі. Втеча в так звану мітологію християнства є хіба що спробою атеїстів утекти від свого нерозуму.