Святі, неначе жасмин: вони пахнуть навіть тоді, коли навколо немає нікого, хто міг би насолодитися цими пахощами.
Звідки ж походить їх неповторний аромат, який відрізняє їх від нас, простих смертних? Як їм вдалося стати святими? Яких їм довелося зазнати страждань, скільки всього їм випало пережити?
Святих зазвичай вважають дивними екземплярами людства, яких неможливо зрозуміти, які геть відірвані від будь-якої земної реальности, немовби вони від нас на відстані тисячі світлових років. Вони кружляють десь угорі, далекі і недосяжні, у вічному терпеливому очікуванні наших молитов. Деколи відповідають, деколи – мовчать. Це мовчазний народ з іншого світу, який з нашим світом практично не має нічого спільного.
Отож, чи святість є саме цим? Якщо бути відвертими, то така святість була б дуже вигідною для нас. Нам зручно було б думати, що святі є винятковими створіннями, які ведуть свої справи десь далеко від нас. Нам було б набагато легше жити з переконанням, що всі ці надзвичайні жести, якнайвищі рівні пізнання, неуявні можливості самопожертви для нас недосяжна мета. Тож як ми, бідні грішники, з усіма нашими слабкостями і недоліками, з усіма нашими повсякденними турботами, зумовленими прагматичністю цього світу, можемо стати святими? І все ж ми, десь глибоко, усвідомлюємо, що все це не так. Підозра, здогад, тривога, які допомагають нам побачити зовсім іншу реальність, що, здається, ідеально й дивовижно збігається з далеким внутрішнім закликом, який ми намагаємося всіляко придушити.
З того дня, коли, після обіцяного Воскресення, учні Ісуса Христа розійшлися по всьому світу, щоб проповідувати Євангеліє, вся історія християнства позначена тягарем святих. Перші мученики дали нам яскравий і неповторний приклад, який неможливо пояснити, оскільки без посередництва серця сам тільки розум не дасть нам померти, якщо смерти можливо уникнути. І згодом тисячі інших святих продемонстрували реальну силу безмежної любови та довіри. Сила, що об’являє себе як постійна напруженість тієї нашої частинки, яка, незважаючи на систематичні спроби замовчувати істину, намагається надати нашому життю набагато вищого значення.
Отже, ми живемо у вічному внутрішньому протиріччі: ми хотіли б звільнитися від тягаря наших маленьких та великих поневолень, але це передбачає таку радикальну відмову від усіх наших надуманих переконань, що одразу ж перелякано сахаємося від цієї альтернативи.
Це протиріччя лежить на нашому серці важким тягарем, і саме цей тягар тримає нас прикутими до землі та до речей, які навколо нас. Святі ж, натомість, знали, як від усього цього звільнитися. Це й зумовило те, що вони нібито віддалилися від нас, літаючи з легкістю над нами там, де ми з радістю їх і залишили б.
У чому ж полягає їхня таємниця?
Маленькою дитиною я мріяла стати святою. Книжки, які давали мені бабуся, здебільшого були про життя святих, й аура чистоти та героїзму, яка наповнювала всі ці життєві історії, виплекала мій ідеал. Я уявляла, як долаю найжахливіші випробування, переживаю найстрашніші умертвлення; уявляла, як без роздумів та без жодних вагань жертвую своє життя задля спасення ближнього.
З плином років я навчилася приглушувати цей фанатичний ідеалізм, який мене переповнював, з посмішкою згадуючи дитячу наївність. Але цей двочлен – святість-жертовність – не полишав мене протягом усіх років. І, як наслідок, святі продовжували майоріти на небокраї мого життя.
Бажаючи позбутися такого незручного тягаря, я трималася від них подалі, відчуваючи страх, що моє сумління змусить мене наслідувати їхній приклад. Я заховалася за збудованим у власній свідомості бар’єром фіктивної неможливости досягнути висот, підкорених ними.
І все ж один голос всередині мене продовжував лунати, закликаючи відкрити очі, щоб я могла краще бачити й розуміти.
Звідки це запрошення і цей заклик?
Тож я знову наблизилася до святих, маючи під рукою лише свою необізнаність та цікавість.
На мій превеликий подив, я побачила, що це такі ж земні люди, з кісток і м’язів, життя яких мало чим відрізняється від нашого: чоловіки й жінки, які боролися, страждали, жили і, насамперед, робили вибір. Саме це, на мою думку, відрізняє їх від нас: святі завжди вміли зробити правильний вибір. У цьому, напевно, й полягає їхня святість: в їхній одностайній відмові від втечі. Цієї нав’язливої спокуси, яка дихає нам у лице впродовж усього нашого життя: повернутися спиною, обійти перешкоду, перекласти відповідальність на інших… хіба не це нас тривожить? Відмовитися від вибору. Тому ми й не є святими.
Їхній вибір полягає в тому, що вони відходили вбік, залишаючи місце лише для Божої волі. Саме це тримає їх осторонь, саме це породжує в нас страх від їхньої близькости.
Насправді ж святі недалеко від нас, незважаючи на їхні чуда – знаки, які Бог посилає нам через них; святі є лише знаряддям у Його руках.
Так, святі десь поряд, а їхні жертви і їхній героїзм здаються такими лише з нашого погляду, зумовленого страхом: страхом страждань, страхом взяти на себе відповідальність, страхом втрати…
А насправді те, що їх об’єднує і робить особливими, світло, яке вони випромінюють, або ж, іншими словами, інтенсивні пахощі, які вони поширюють, є ніщо інше, як знак внутрішньої радости, зумовленої вірою, якою сповнені всі вчинки, слова й думки. Вірою, абсолютною і повною довірою до Світла, що живить їх. Світло, що позначає кожен їхній вибір, – хай яким складним він здавався нам, – такий рішучий, такий радісний і… такий легкий. Вибір, що вже їм не належить, бо відтепер це вибір Джерела, яке завдяки їм отримало можливість діяти.
Осяяні божественним світлом цієї радости святі вказують нам шлях, який виявиться нашою долею: шлях, що веде до визнання того, ким ми є насправді, і того, яку місію нам довірено в цьому світі.
У той день, коли погодимося повністю довіритися Джерелу нашого життя – як це зробив свого часу кожен святий, – ми з превеликим подивом відкриємо для себе, що святість, окрім того, що вона є важким досягненням, є і простим наслідком. Жодних страждань, жодних зречень, жодного героїзму, жодного непосильного тягаря, а проста легкість, з якою ми стаємо інструментами, спокійними та покірними; легкість, з якою ми звільняємо в собі місце, щоб Божа воля змогла діяти через нас.