Процес спілкування описують з допомогою так званого ланцюга спілкування. Треба проаналізувати те, що відбувається між співрозмовниками. Отож, виокремлюється адресант, який має намір та передає його за допомогою доступних засобів спілкування. Далі відбувається прийняття сигналів з допомогою органів чуття та інтерпретація отриманої інформації, яку здійснює адресат.
Це, звичайно ж, лише схема, і адресат через якусь мить повинен стати адресантом, а той, кому він це передасть, – адресатом. Не йдеться про те, щоб одна особа безперервно «транслювала», а інша – механічно відповідала: «Так, кохана», щоб урешті-решт почути: «Припини що кілька хвилин говорити: „Так, кохана”, бо я вже півгодини мовчу».
Кажучи іншими словами, йдеться про те, щоб адресант був якомога «прозоріший», тобто щоб він зрозуміло, без надмірних складнощів та прихованого підтексту чи двозначностей представив власну думку. Натомість адресат повинен бути максимально емпатичний, тобто доброзичливо вчуватися в намір адресанта. І в цьому місці помітні перші можливі труднощі. Якщо чоловікові зазвичай легше чітко сформулювати, про що йому йдеться, то жінки бувають більш емпатичними. Одно слово, чоловік має більше шансів бути точним адресантом, а дружина – вдячним слухачем.
На перший погляд видно, що передавання наміру від чоловіка до жінки є об’єктивно простішим завданням (ліпший адресант та ліпший адресат), ніж у протилежному напрямку (у жінок виникають труднощі з конкретним передаванням інформації, а в чоловіків – з її емпатичним сприйняттям). У цьому можуть бути приховані чергові джерела труднощів у спілкуванні. Жінка зазвичай знає, про що говорить чоловік. Натомість чоловік часто «не має зеленого поняття», про що говорить жінка, «не пам’ятає», а часом навіть цілком упевнений у тому, що «ми про таке не розмовляли».
Повертаючись до теми емпатії, треба сказати, що вона є вродженою рисою (однак її можна розвивати), і тому не варто висувати претензій через її відсутність чи нижчий рівень. Однак ці претензії постійно з’являються в подружньому житті, і дружини звинувачують чоловіків у нездогадливості, а часом навіть у відсутності доброї волі. Вони розчаровані цим, а часом саме з огляду на цю причину вважають власне подружжя помилкою. Натомість чоловіки дратуються, що дружини не вміють чітко й коротко сформулювати, про що їм ідеться. Вони часто стверджують, що дружина сама не знає, що їй потрібно, і що вона хоче… або навіть, що вона дурна, бо, наприклад, не вміє пояснити, чому плаче… Належне спілкування повністю знищує такі непорозуміння, напруження та звинувачення.
Зворотна інформація
Коли йдеться про спілкування, то варто пам’ятати про те, що інтерпретація адресата ніколи не тотожна до наміру адресанта. Це зовсім не означає, що ми маємо безнадійне завдання. Однак мусимо пам’ятати: те, що я зрозумів із висловлювання, може бути дуже далеке від того, що мав намір передати мені співрозмовник. Усвідомлення цього повинно вберегти нас від поспішної або недоброзичливої інтерпретації. Співрозмовники не повинні допустити до непорозуміння. Це завдання виконує зворотна інформація. Тобто треба своїми словами назвати те, що я зрозумів зі слів співрозмовника. Тоді він повинен знову, вже іншими словами, описати те, що я зрозумів неправильно. А потім я кажу, як я зрозумів сказане. А потім – знову він… Це мусить тривати настільки довго, поки ми не узгодимо, про що нам ідеться і не переконаємося в тому, що ми зрозуміли і чи нас зрозуміли.
На перший погляд, це може видаватися трохи дивним, та повірте мені, що коли ми говоримо про складні інтимні чи болючі справи, така «гра» може неабияк допомогти нам віднайти порозуміння. Навіть тоді, коли йдеться про звичайні справи, зворотна інформація може вберегти нас від непорозумінь. Ось візьмімо до прикладу банальну ситуацію. Дружина просить чоловіка: «Купи хліб і щось до хліба». Начебто все просто і зрозуміло. Однак, попри все, варто переконатися, чи в понятті «до хліба» йдеться про вечерю для двох осіб, чи про гостину для 20 запрошених. Також зворотна інформація оберігає нас від поганих наслідків обмовок чи непорозумінь.
От наприклад, хтось про когось каже: «Це дебелий чоловік», а співрозмовник може почути: «Це дебільний чоловік». Або: «Ти що, глухий?», а у відповідь можна почути: «Сам ти тупий!» Без зворотної інформації співрозмовники можуть страшенно образитися одне на одного, хоча насправді немає за що. А після її застосування можуть непогано повеселитися. Також завдяки застосуванню зворотної інформації можна уникнути поширеної надмірної інтерпретації, прискіпування до кожного слова та грубих непорозумінь. У такому випадку не буде такого, що чоловік ще не закінчив речення, а вже чує у відповідь: «Добре-добре, далі можеш не продовжувати, я і так знаю, що ти хочеш мені сказати (тобто хочеш мені лише докучити)». Єдиною причиною такої реакції може бути лише поганий (навіть нетривалий) настрій адресата інформації або претензії до чоловіка через те, що він зробив зле тиждень тому.