У попередніх наших викладах ми почали говорити про Боже об’явлення людині, про допомогу з висот в шуканні людини за правдою і добром, за щастям. Ми наблизилися вже й до самого історичного факту об’явлення Божого, що збулося в Христі Ісусі, Богочоловікові, тому майже 2 тисячі років, від цієї події ми сьогодні і числимо нашу християнську еру. Очевидно, марксисти й матеріялісти вважають Христа мітичною, казковою, а не історичною постаттю. Та це тільки знак, що вони дивляться на Христа не тими очима, що треба, навіть не підходять до Христа із звичайним науковим дослідом, а лише з пропагандистським гаслом тез та закликів. Щоб побачити, який різноманітний, недосконалий та фальшивий такий підхід, приглянемося сьогодні до тверджень сучасних нібито вчених совітських до такої проблеми як небо, що виникла перед ними з нагоди запуску космічних ракет.
Російський вчений Фадеєв розповідав недавно у трансляції московської радіостанції, що запуск космічних та далекосяжних ракет і супутників землі ставлять під сумнів існування Бога та заперечують релігійні вірування. Між іншим він сказав таке: «Релігійні догми твердять, що в небо можна дістатися тільки за Божою допомогою. Але в ері космічного летунства та міжпланетних польотів смішно твердити, що людина не може досягнути неба. Релігійна казка про те, що не можна злетіти на небо та у Всесвіт, зазнала повної невдачі». З того одразу видно, до якого переплутання понять вдається Фадеєв, або яке незнання справи проявляє великий вчений, якщо він справді серйозно говорив ці слова. Очевидно, тяжко про Боже небо говорити з людиною, яка не бачить нічого іншого, крім матеріяльного космосу. Виглядало б, що Фадеєв переконаний у тому, що для вірних християн є обіцяний злет у якесь астрономічне небо, якщо він, вірний, вірить лише в Божу силу, в Божу ласку, в Божу чудесну допомогу. Та нехай знає світоч совітської науки, що жоден християнин, навіть найбільш неосвічений та невчений, ніколи і не думав про те, ані не вважає за релігійну правду «велике» совітське відкриття. Жодний християнин не думав ніколи, що обіцяне небо та вічне щастя залежить від того, щоб дістатися на якусь зірку чи замешкати на якійсь планеті поза землею. Такого не читаємо в жодному катехизмі, а всі, що говорять про справи релігії, повинні б принаймні потрудитися і прочитати цю не надто трудну для читача книгу, бо для її зрозуміння вистачає розуму 10-літньої дитини. Кожний християнин знає, що блакитне небо – це тільки символ, видимий знак, відблиск справжнього неба, що обіцяне християнам у небі Божому, нематеріяльному. Символ цей своєю безмежністю, своєю прегарною блакиттю відбитого проміння сонця, своєю красою нічного зоряного небозводу, оте царство світла, прозорости, чистоти, гармонії, барв та світил заходу і сходу сонця – це царство миру, піднесення та необмежености, що його вливає в душу оглядання отого космічного чи астрономічного неба. Є воно дуже відповідне, щоб нагадувати небо Боже, небо Святих Божих угодників та ангелів, про яке читаємо слова святого апостола Павла: «Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його!» (1Кор. 2:9). Це правда, що святі Божі угодники знов одержать прославлені тіла в день воскресіння та будуть в якомусь місці, будуть рухатися в просторі. Та ми не знаємо про цей простір, де він та який він. Він, однак, існує в Божій доброті та Божій всемогутності. Якщо совітські астрономи знайдуть його вже сьогодні, думають, що його знайшли, то були б ми раді, якщо подали б вістку про це всьому світові. Ми, християни, перші раділи б з такого відкриття. Та нелегко воно буде совітській матеріялістичній науці, бо Святе Писання говорить про «нове небо і про нову землю», що прийдуть щойно після нашої старої землі та нашого астрономічного блакитного неба.
Якщо, отже, йдеться про злітання на небо астрономічне, фізичне, не треба окремої, наприродної Божої помочі, не треба тієї Божої благодаті, що людей чинить добрими і святими, але досить звичайної природної допомоги тієї Першопричини буття, що є необхідна, аби таке залежне єство, як людина, з можливого перейшло до дійсного. Тим часом небо, про яке говорить віра, не осягається тільки отими природними засобами та допомогою. Треба додаткової Божої помочі. Злет на небо фізичне чи астрономічне можливий для людини, це природна спроможність. Але ту додаткову допомогу, щоб з можливого стало дійсним, Бог дає всім. І тому до зір, на фізичне небо могтимуть злетіти, після різних спроб та експериментів, усі – добрі і злі, віруючі і невірні, капіталісти та соціялісти, людина і тварина, совітські льотчики та вчені, собачки чи мавпи, аби лише ті люди розумно та доцільно використали їх сили та енергії, що їх Бог Творець поклав у матерію та в її закони. Тим часом, щоб дістатися до раю та до вічного щастя і життя, треба іншої, Божої допомоги, допомоги, що є понад вимоги природи, тієї, яку богослов’я називає ласкою, благодаттю, бо ця допомога є даром, тож її не можна собі вповні заслужити. Тут, під цим оглядом, невелике значення має наука, яка, з одного боку, робить декого добродієм людства, але, з другого боку, когось іншого робить злочинцем міжнародних розмірів. Тут перше значення має чесність, праведність, чистота серця, доброта. Такі цінності не можна знайти за допомогою хімічного чи фізичного лабораторного процесу, їх не можна оглянути в астрономічних обсерваторіях, їх не виплекати в колгоспах чи радгоспах ані у фабричних коминах та печах. Такі цінності та ознаки треба шукати в Євангелії. Очевидно, товариш Фадеєв уважатиме такі думки дивними, незвичними, може, і ненауковими. Але тоді стане він подібний до грецького філософа Талета, що вночі подивляв зоряне небо і впав у глибоку яму, зазнавши насміхань тракійської служниці-рабині.
Оцей наш новітній совітський богоборець далі говорить так: «Церковники твердять, що другий світ та світ духів є невидимий та нематеріяльний, і тому не може бути бачений, дотиканий людськими істотами. А людські істоти користуються супутниками та променями, щоб студіювати небесні явища, більшу частину яких не можуть сприймати наші змисли, наприклад, космічні промені, промені ‘ікс’, що їх випромінює сонце та магнітні поля… Якщо б справді існували надприродні єства, то їх вже давно були б люди відкрили потужними засобами наукового досліду. Факт, що супутники та космічні ракети не занотували ані Всевишнього, ані Янголів і так далі, є доказом проти релігійного ‘Вірую’». Помалу, товаришу Фадеєв, помалу! За вашими матеріялістичними принципами, це, може, й слушно. Але ваш матеріялізм – це тільки одна з недоведених теорій, що пояснює якусь частину матеріяльних явищ, але не пояснює цілого життя та буття, – не те що у Всесвіті, але навіть на землі. Космічні промені чи промені ‘ікс’, магнітні поля, якщо не підпадають безпосередньо під пізнання змислами, то підпадають їм непрямо, та посередньо, бо людина може їх уловити, перемінити на видимі знаки, фіґури, числа та використати їх як інші природні сили. Але Бог та Янголи, через свою духовну природу, не підпадають ні прямо, ні непрямо, ні посередньо, ні безпосередньо під пізнання змислами, а це тому, що вони єства свобідні, не даються охопити математичними формулами. Щоб знайти Всевишнього, не треба запускати космічних ракет, та й даремний був би цей запуск, якщо б ставив собі такі цілі. Вистачить уживати здорового природного людського розуму, в кого він є, та з наслідків приходити до причин, від явищ видимих – до їх невидимої причини, першопричини, не спиняючись на половині дороги, якщо той, що хоче пояснити електричне освітлення кімнати, звертав би свою увагу виключно на електричні лампочки і дроти, думаючи про електростанцію, як про щось нібито зайве для пояснення електричного світла, або цілком заперечуючи її зміст. Також і в проблемах релігійного змісту треба виявляти чесність і наукову об’єктивність. Містифікація перекручування істин, а чи навіть термінології, не приносить чести жодному вченому, навіть якщо він матеріяліст та марксист. Запуск космічних ракет та зроблені з цього факту деякі висновки матеріялістичного і, що більше, атеїстичного порядку, розкрили багато «помишленій сердець» та виявили внутрішню пустку багатьох нібито розумів, що при цій нагоді показалися тільки звичайними техніками науки, а не справжніми науковцями.
Приклад Фадеєва ми навели тут тому, щоб унаочнити ті труднощі, на які натрапляємо в розмові чи дискусії з людиною злонаміреною та упередженою, щоб не сказати неосвіченою, в релігійних справах. У плідній дискусії для відкриття правди ми воліли б мати справу з партнером щирим, з чесним атеїстом та матеріялістом, ніж зі злонаміреним і нечесним віруючим, що в дискусії поводиться нечесно і фальшиво. Релігійна істина не потребує боятися жодної правди, хай вона має навіть імення матеріялістичної. Віра, релігійна віра – це Божий дар, що його Бог дає даром та кому хоче, розум же – це природний дар людини, Богом даний усім, і тому тільки як людина сама схоче, чи не схоче, може його правильно чи неправильно уживати, також і щодо Божих істин.