Існує ще один вимір Божого милосердя, з допомогою якого ми можемо до Нього наблизитися. Це сповідь. Це таїнство Воскреслого. Це там плине вода, котра обмиває нас з гріхів, там ми можемо зробити щось, чого сатана вже не в силі зробити: ми можемо віддати свій гріх, свою слабкість Христові. Туди ми можемо прийти побиті й поранені, там єлей милосердя лікує й оздоровлює наші рани. Ісус Христос приходить до с. Фаустини і говорить їй про дуже прості й банальні справи: «Скажи людству, нехай притулиться до Мого милосердного серця, а Я наповню їх спокоєм. Скажи, доню моя, що Я – любов і милосердя. Коли душа з довірою наближається до Мене, то Я наповнюю її настільки великою благодаттю, що вона не може помістити її в собі, і тому випромінює цю благодать на инші душі» (Щоденник 1074, с. 307).
А тому під час сповіді відкрий свій біль, відкрий свою рану, щоб Ісус міг доторкнутися до неї.
І ще одне мале зауваження. Безперечно, аби під час сповіді справді відкрити свої рани, то тут не допоможуть словесні конструкції, недомовки, якщо ми не хочемо повністю розповісти, що ж трапилося. Не бійся стати в простоті, відкрий своє безсилля та беззахисність. Не втікай від правди, турбуючись про власну гідність. Саме там ти можеш віднайти справжню гідність, саме тоді, коли з тебе виходить зло, ти оздоровлюєшся і очищуєшся.
Коли ми починаємо говорити про милосердя, може з’явитися наступна небезпека. А саме: коли ми говоримо Боже милосердя, не йдеться про культ. Дехто стверджує, що особливо почитає Боже милосердя». Будьмо уважні! Ми маємо не почитати Боже милосердя, а приймати Його і уділяти одні одним. Пророк Ісая дуже конкретно і виразно колись сказав: «Нащо Мені многота ваших жертов? […] Ваше кадило огида для Мене воно» (Іс. 1:11-18). Чому гидким? Бо часом буває так, що ми поклоняємося Богові під час богослужінь до Божого милосердя, а своє життя Йому не віддаємо. А чого хоче Бог? «Прагну любови, а не жертвоприношень». Є лише один вихід – уже сьогодні віддати себе в Божі руки. Не чекай на потім, не чекай на завтра. Через мить ти можеш впасти, тому вже доручи себе Божому милосердю, бо воно завжди оздоровлює. Довіряй Ісусові більше, ніж собі і своєму т. зв. здоровому глуздові.
«Я – безодня убогости й біди, та Ти, о Боже, Який є незбагненною безоднею милосердя, поглинь мене, як сонячне світло поглинає краплини роси. Твій милосердний погляд вирівняє будь-яку безодню» (Щоденник 334, с. 126).
Я ще з дитинства пам’ятаю розповіді мого батька, котрий працював неподалік великих пустель Північної Африки. Він розповідав, що колись забрів у пустелю і на певний час залишився там сам на сам. Тоді на якийсь момент його охопив жах: він відчув раптову пустку, почув пронизливий шум вітру, спопеляючу самотність та безсилля. Там, у пустелі, вітер набуває несамовитої сили, бо ж немає жодних перешкод, які могли б його затримати. І так само відбувається зі Святим Духом, котрий віє в пустелі нашого життя. Гебрайською «дух» означає «подих». Це саме в пустелі Святий Дух починає дивовижним чином впливати на нас, а це тому, що там немає чогось, що могло б стати для Нього перешкодою. Там ми безсилі й нагі. Гори, схили, збудовані нами фортеці й мури – усе це зникає. У пустелі нема великих перешкод, там немає гір амбітности, пихи й самовдоволення, які будують нам уявну тінь. Врешті-решт, Святий Дух може віяти так, як хоче і коли хоче. Тому пустеля є тим місцем, де ти особливо виразно можеш відчути Його присутність. А де Святий Дух, там і любов, і Боже милосердя.
Тому відважно вийди в пустелю, як колись це зробив пророк Ілля, йди з дзбаном води і окрайцем хліба, які ангел дасть тобі в дорогу, тобто поживися Євхаристією. Чи Євхаристії вистачить? Бог сам тебе годуватиме, Він подбає про все, Він благословить все, що ти віддаси Йому, тому що Бог мусить благословляти кожен абсурд, кожен біль, кожну гріховну рану. І це не найгірше, коли рана кривавить. Пам’ятай: рана може кривавити, аби в ній не з’являлася гіркота. Відкрий у пустелі криницю Божого милосердя. І як казав пророк Ісая: «Там зустрінеш ягня, що було послане пустелею до гори Сіонської дочки» (пор. Іс. 16:1). Це Агнець переведе тебе через кожну темну долину. Це Агнець приведе тебе на зелене пасовище, це Він приведе тебе на скелю високу. Ти йтимеш через вогонь і воду, та вони не поглинуть і не затоплять тебе. Болітиме, ти відчуватимеш, що по шию грузнеш у болоті й безвиході, та Він тебе визволить. І не бійся того, що втрачаєш щось уявне.
Так казав Ісус: «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить?» (пор. Мт. 16:26 і Лк. 9:25) Яка користь з того, що ти не поставиш своєї ноги на безплідній землі, щоправда, також не відчуєш спеки і палючого сонця, голоду та спраги, та водночас не зможеш відчути милосердної любови? Любови, яка піде за тобою, куди б ти не прямував… Запроси Його і не відступай від того, що приносить наступний день. Не відступай, будь витривалим.
* *
Лише людина, яка пережила багатство Божого милосердя і водночас ницість своєї біди, людина, котра відкрила, що в цілому світі, котрий її оточує, також і її гріх, а може, насамперед її гріх, особливо будує зло цього світу, може знайти в собі відвагу простити иншу людину. Також тоді, коли по-людськи видається, що не можна і не потрібно прощати. Кожен з нас покликаний, щоб відкрити таємницю Божого милосердя, і не лише відкрити, а й прийняти Його й жити Ним. Щойно це робить з нас, християн, справжню спільноту Церкви, людей, які мають відвагу на кожному етапі свого життя вже вкотре сказати: «Пробачаю і прошу пробачення в тебе». Лише в такій перспективі наша подорож пустелею, безплідною землею, може стати великою пригодою, пережити котру нас запрошує милосердний Бог. Щойно тоді можна збагнути, що пустелею ми йдемо не самі, що поруч з нами є инша людина, котрій ми можемо показати дорогу до криниці, справжньої криниці Божого милосердя.
І тоді розпочинається наступна, прекрасна життєва пригода, і ми розуміємо, що немає випадковостей, що наше життя – це історія, у котру хоче вплестися Божа любов, і кожен з нас у ній потрібен. Бо кожен етап нашого життя може виявитися дороговказом для всіх, хто заблукав у пустелі, хто не може віднайти криниці Божого милосердя.
Полюби своє життя так, як любить його Бог. Полюби життя своїх ближніх, котрі йдуть поруч з тобою, тому що їх любить Бог. Тому що життя є великим даром милосердного Отця.
І ведімо одні одних до найбезпечніших обіймів Божої любови.
КІНЕЦЬ