Щораз більше переконуюсь у тому, що ми сприймаємо инших людей через призму того образу, який ми собі створили. Дуже рідко ми шукаємо суті речей, рідко заглиблюємось у сутність людини, у життя. Взаємини, які налагоджуємо, базуються радше на образі, на зовнішності людини, а не на її єстві, її автентичній сутності.
Пояснення цього знаходимо в перших відносинах між немовлям і матір’ю.
Вважається, що дитина вибудовує власне сприйняття инших людей залежно від того, чи мама виявляла до цієї дитини любов (добра мама) або ж любови не було (погана мама).
Як я уже писав у книзі “Ревнивими народжуються чи стають?“[1], ми зароджуємось в ідеальному середовищі, схожому на рай, де почуваємо себе цілком вільно, і нас безперервно леліє тепла рідина сталої температури, там ми не вдаємося до жодних зусиль, не відчуваємо втоми, ми захищені і перебуваємо в безперервних, цілковитих і міцних обіймах материнського лона, там ми відчуваємо звуки маминого тіла, биття її серця, її голос і вже відтоді наповняємось необхідними енергією, силами, щоб долати усі майбутні життєві труднощі.
Народження вириває нас із цього фізичного і психічного зв’язку, який був всеохоплюючим, безперервним і незмінним.
Глибоким. Безкорисливим. Життєдайним.
Тоді ми вперше переживаємо жах від самотности.
Відчуваємо страх смерти з огляду на те, що дитина не в стані вижити без допомоги дорослих, без їх турботи і ласки.
Саме тому кожна людина впродовж всього свого життя намагатиметься знову пережити, відтворити через пестощі, ніжність, близькість з коханою людиною той стан колишнього ідеального зв’язку.
Доведено, що немовлята не виживуть, якщо не матимуть тісного фізичного контакту, пестощів. Вони часто плачуть, аби їх взяли на руки, аби їх погладили. І лише тоді заспокоюються. Тому, що почуваються в безпеці, щасливими і улюбленими. Навіть недоношені немовлята, якщо їх погладжувати щодня, швидко відновлюють свої життєво важливі функції організму, краще набирають вагу, у них розвиваються допитливість і кмітливість.
Два види ніжности
Цього року я нарешті познайомився із ірландським племінником Геральдом, якому виповнилося три роки. Протягом кількох днів я бавився з ним і водночас спостерігав за поведінкою дитини. Я мав змогу ще раз переконатись, наскільки життєво необхідними були для дитини ніжність та відчуття близькости. Сповнений енергії і сили, він сяяв від щастя і радости, коли я дивився на нього, бавився з ним, особливо, коли я обіймав його, цілував, пестив, незалежно від того, що він робив. І було достатньо лише одного суворого докору батьків, як хлопчик починав сумувати, ставав пригніченим. Міг бути мовчазним і замкнутим протягом годин.
З иншого боку, лише засвоєння певних правил поведінки, усвідомлення, що існують межі і заборони, зможе вберегти його від загибелі, від того, щоб не потрапити в біду чи в небезпеку.
Сердечна ніжність означає: я люблю тебе, незважаючи на вчинки.
Усвідомлена ніжність означає: я люблю тебе, якщо ти робиш те, що я тобі кажу, якщо ти слухняний.
Сердечна ніжність сповнює людину щастям, життєвими силами і оптимізмом, миттєво позбавляє суму, відчуття непотрібности, комплексу неповноцінности.
Нагадує нам рай, з якого ми вийшли, коли з’явились на цей світ.
Надихає нас до життя.
Ця ніжність за впливом є революційною.
Змінює.
Усвідомлена ніжність допомагає нам у побуті. Пристосовує нас до суспільного життя, але позбавляє життєдайних сил, оптимізму, веселощів.
Ця ніжність виражає схвалення певної поведінки.
Контролює.
Усі люди в глибині душі бажають відчувати сердечну ніжність. Ті, хто задовольняється усвідомленою ніжністю, погодився на поразку. Ці люди відмовилися від власної гідности, від своєї унікальности і неповторности.
Вони не вірять у життя як таке.
З психологічної точки зору вони є мертвими.
Ми можемо любити сильніше
Як я уже говорив на початку, ми, люди із західною ментальністю, окрім того, що розучились сміятись, не вміємо більше входити в тісний зв’язок ані із власним тілом, з нашим життям, із нашими почуттями, із нашими емоціями, із нашою душею, ані з тим, чим живемо, ані з тими, кого зустрічаємо, ані з тими, кого любимо.
Тому, що боїмося.
Щоб нас душевно не поранили.
Що нас не сприймуть.
Що нас не зрозуміють.
Тоді задовольняємось життям, сповненим егоїзму, самозакоханости.
Ми не відкриваємось по-справжньому до инших.
Не виражаємо власного Я.
Вчиняючи таким чином, не розкриваємо до кінця особистий потенціял.
Нашу неповторність.
Нашу креативність.
Ми звикли обмінюватися лише усвідомленою ніжністю.
Але тільки сердечна ніжність надихає до життя!
Дозволяє нам не почуватися нещасливими.
Щодо сердечної ніжности, то я маю на увазі не лише погладжування руками, але також ніжність, виражену поглядом, голосом, сміхом, обіймами, потискуванням руки, подарунками, телефонними дзвінками, листами, квітами… Включаючи усі наші вчинки і поведінку.
Нам слід знову стати собою, спонтанними та веселими, такими, як у дитинстві, спокійними, коли до нас виявляли сердечну ніжність.
[1] Мілан, видавництво “Паоліне”, 1997.