Чимало тем, представлених у цій книжці, було обговорено під час зустрічей за участю ста сімдесяти п’яти студентів приблизно двадцятирічного віку. Впродовж чотирьох днів я розмовляв з цими інтелігентними дівчатами й хлопцями про ті виклики, які постають перед молоддю під час “критичної декади”. Нашою метою було знайти відповіді на делікатні запитання, які виникають у цей період, а також спробувати допомогти молодим людям не втратити своєї віри, живучи під тиском навколишнього світу. Шість відеокамер і понад двадцять мікрофонів детально зареєстрували цю подію, аж до найменших подробиць. Завдяки цьому спонтанна дискусія стала доступною широкій громадськості у вигляді семисерійного відеофільму й кількох публікацій.
Нижче подано деякі із запитань і відповідей, які було озвучено під час тієї чотириденної сесії. Дещо було додано, аби пояснити й розвинути концепції, порушені в цій книжці.
А тепер, ознайомившись із тими обставинами, за яких відбувалося обговорення, прочитаймо кілька запитань і відповідей, пов’язаних з темою, яку ми розглядаємо.
1) Твій опис “вироку розуму” справив на мене величезне враження. Я боровся з хибним сприйняттям самого себе впродовж цілого життя й не усвідомлював, чому так є. Мені здавалося, що инші хлопці здібніші від мене й можуть більше запропонувати. Я ненавидів тих, які були або вродливіші за мене, або фізично ліпше розвинуті, або розумніші. Я явно поставив перед собою занадто складні завдання. Що мені робити з відсутністю почуття власної цінности?
Хтось сказав, що порівняння – це джерело будь-якого приниження. Це правда. Коли звертаєш увагу на силу инших осіб і порівнюєш її зі своєю слабкістю, то, певна річ, не почуватимешся надто добре. Саме це відбувається з тобою, коли зіставляєш себе з “ліпшими й розумнішими” хлопцями з твого оточення. Ця нищівна гра сягає ще початкової школи, коли зароджувалося й розвивалося наше почуття критицизму. Навіть у такому маленькому віці наше сприйняття самих себе базується на тому, як ми виглядаємо на тлі ровесників. Не важливо, який маємо зріст, найважливіше – хто найвищий. Важливо не те, як швидко бігаємо, а те, хто бігає найшвидше. Не важливо, які ми розумні, а важливо те, хто найрозумніший. Не важливо, які ми вродливі чи фізично розвинуті, а важливо, хто з нас найвродливіший і найрозвинутіший. Так починається певний процес зневіри в собі, який дуже часто перетворюється на проблему в підлітковому віці. А потім він впливає і на наше доросле життя. Тому мільйони жінок купують журнали моди й порівнюють свою вроду з фотографіями моделей. Саме тому ми дивимося конкурс краси, на якому вибирають Міс світу, а чоловіки читають про досягнення впливових бізнесменів. Коли робимо це, порівнюємо свої успіхи з досягненнями инших. Такі зіставлення не приносять нам нічого, крім болю, але, незважаючи на це, і далі продовжуємо це робити.
Здається, ти теж потрапив у цю пастку. Мудрий душпастир допоможе тобі зрозуміти, що насправді ти – унікальна людина, що таким, як ти є, тебе створив Бог для певної мети. Духовне й психічне здоров’я починається з того, що слід навчитися сприймати життя таким, яким воно є, а також прагнути використати всі можливості, які воно нам дає. Тоді виявиться, що порівнювати себе з иншими немає жодного сенсу.
2) Я завжди була доброю ученицею, тож потім хотіла здобути вищу юридичну або медичну освіту. А це означає, що коли закінчу навчання й розпочну самостійне життя, матиму 25-29 років. Але я також хотіла б вийти заміж, стати матір’ю й виховувати вдома дітей. Зовсім не уявляю собі, як поєднати ці дві справи. Як можна одночасно працювати й виховувати дітей?
Щойно ти розповіла про дилему, перед якою стоять тисячі молодих жінок. З-поміж трьох речей вони мають обрати щось одне – кар’єру, долю дружини й матері або ж зайнятися одним і другим водночас. Їхнє рішення, безперечно, вплине на решту їхнього життя.
Поки не плануєш виходити заміж, я радив би тобі докласти максимальних зусиль задля досягнення успіхів у навчанні. А вже потім матимеш змогу вибрати те, що тобі найбільше підходить і подобається. Якщо в цей час вийдеш заміж і станеш матір’ю, зможеш відкласти свою кар’єру на кілька років або покинути її назавжди. Пам’ятай, що ти завжди матимеш змогу повернутися на роботу, наприклад, коли діти підростуть. Або спробуєш поєднати обидві ці ролі, коли діти стануть трохи більшими.
Тільки ти можеш і повинна вирішувати, що для тебе буде найліпше. На мою думку, тобі слід почати молитися про це, якщо ти шукаєш у своєму житті Божої волі.
3) Торкнуся цієї самої проблеми трохи по-иншому. Чи освіченим жінкам повинно здаватися, що вони марнують здобуті знання, якщо вирішують не займатися набутим фахом? Це означає: навіщо мені докладати зусиль, здобуваючи знання, якщо маю намір присвятити себе вихованню дітей і господарюванню вдома?
Люди не йдуть учитися лише для того, щоб здобути професію, – принаймні не тільки це повинно спонукати до навчання. Метою здобуття вищої освіти має бути розширення світогляду й інтелектуальний розвиток, без огляду на те, чи потім ми зробимо кар’єру, чи ні. Жодна інвестиція в розвиток своїх можливостей не є марнотратством. Якщо ти хочеш учитися й маєш таку змогу, то повинна зайнятися цим. А твої плани щодо майбутньої роботи можуть викристалізуватися пізніше.
4) Чи вважаєш ти прийнятним, що жінка своєю життєвою метою може вибрати одруження й материнство? Чи, можливо, вона повинна вибрати щось инше?
Я вважаю, що це ідеальне рішення! Материнство – надзвичайно відповідальна професія, яку шанують уже тисячі років. Та впродовж останніх десятиліть почали висміювати молодих жінок, щойно почують від них, що вони хотіли б займатися домашнім господарством і дітьми.
Пам’ятаю одну студентку яка прийшла до мене, щоб порозмовляти про свої плани на майбутнє. Ми обговорювали різні можливості, які відкриваються перед нею після закінчення вищого навчального закладу, а також її дипломну роботу. Раптом дівчина замовкла й опустила голову. Потім глянула на мене й майже прошепотіла:
– Чи можу бути з Вами щирою?
– Звичайно, – сказав я. – Можеш говорити про все, що хочеш.
– Якщо чесно, – вона продовжила трохи сміливіше, – то я взагалі не маю бажання робити кар’єру. Насправді, я хотіла б бути повноцінною дружиною й матір’ю, тобто присвятити цьому весь свій час.
– Чому ти робиш з цього таку таємницю? – запитав я. – Це твоє життя. Що ж поганого в тому, що зробиш зі своїм життям те, що хочеш?
– Ви жартуєте? – запитала – Якби мої викладачі й однокурсники дізналися, чого я насправді хочу, вони поставили б на мені хрест.
Це неймовірно, але виховання дітей сьогодні вважається чимось неправильним, недоречним. Те, до чого ми дійшли, вражає своєю дурістю і нерозсудливістю. У світі немає важливішого заняття, ніж виховання дітей так, щоби вони любили Бога, жили для инших і служили суспільству. Це смішно, що жінка мусить виправдовуватися й захищатися, якщо прагне здійснити цю важливу місію.
Звичайно, не кожна жінка мріє стати дружиною і матір’ю. Дехто хоче будувати свою професійну кар’єру. А дехто взагалі не планує виходити заміж. Такі варіянти теж можливі й прийнятні. Але ті, які вирішили повністю присвятити себе материнству, не повинні цього соромитися, навіть під час навчання в університеті.